Серед росіян знайшлися зрадники, які з користі та бажання догодити полякам 'погоджувались прийняти церковну 'уно; Узгодження їх, звичайно, не мало б жодної сили і значення, якби їх не виявилося кілька вищих православних духовних лій.
Ось яким нечесним, обманним чином була введена церковна вуха: в 1590 році в Брест зібрався собор російських єпископів, щоб спільно написати проханні королю про захист православного народу від вищого католицького духовенства, що всіляко пригноблював його за наполегливу твердість у вір. Єпископу луцькому Кирилу, Терлецькому, за підписом. усіх присутніх дали білий папір, на якому той повинен був написати прохання королю про захист православної перкви, але Терлецій обдурив довіру собору і на даній йому паперах замість згаданого прохання написав прохання до папи римського від імені всіх православних. В цьому проханні говорилося, ніби всі православні згодні визнати в Пам главу церкви і вірити, як католики, з умовою, щоб церковна служба здійснювалася як і раніше, за обрядами східної (православної) церкви російською мовою. До Терлецького приєдналися митрополит мєвський Михайло Рагоза,
ока
Чимось незадоволений константинопольським патрархом. та єпископ із Володимира Волинського Ігналй ПоцЪй.
Терлецай і Поцей вирушили до Риму і привели до стоп папи Климента УШ російську церкву. Напа з цього приводу влаштував торжество; це було в 1595 році, час, з якого церковна унія вважалася дзлом, що відбувся. Константинопольський патрарх, дізнавшись про це, послав до України єпископа Нікієора, який у 1596 р. зібрав у Брест собор православних єпископів і покликав на суд Терлецького та Поцея. але вони відмовилися з'явитися. Тоді собор оголосив їх. скиненими, тобто. позбавленими сану єпископського та священичого і зрадив анаїєм; уюшати відповідали відлученому від церкви всього православного собору.
Хоча ясно видно, що вуха була бажана лише декільком зрадникам, а не всім православним, але поляки вважали себе в праві вводити її на Україну силою. Деякі зі страху, багато з користі, а друті і просто невідомо робилися цэбарами, але величезне болипінство народу російського не хотіло визнавати уніо; по містах і селах з'явилися при православних церквах братства: парафіяни поєднувалися в таємниці товариства, які робили все можливе для захисту православної віри: допомагали перквам грошима, заводили школи, де виховували дітей у дух православної зірки, писали і друкували книги проти калолі.