Траплялося, що ця хитрість не допомагала: татари вгадували, вгору чи вниз річками 'хали козаки і починали їх наздоганяти. Тоді залишався останній спосіб - сховався у вод, що без великої вправності звичайно важко було зробити.
Запорожці вирізали з торішньої сухої очерету довгі очеретини, які потім продували, щоб через них могло вільно проходити повітря. Зробивши це, козаки забирали все своє добро, не виключаючи найдовших кошів, і все це опускали у воду; потім, підклавши тернових колючок під пітник своїх коней, вони давали їм кілька дрібних ударів нагайкою з боків і пітників, від чого коні, мов шалені, неслися в степ.
Коли татари були зовсім близько від річки, то козаки брали до рота один кінець очеретини й занурювалися обережно у воду їжу очеретом і осокою так, щоб над водою стирчав тільки вершка на два копець очеретини. Тільки досвідчене око козака ж могло відкрити присутніх людей, що сховалися таким чином під водою.
Натрапивши на слід козацьких коней, що розбігалися, татари зазвичай пускалися в погоню за ними, припускаючи, що козаки потонули. Але не так легко було виловити цих шалених коней, яких постійний біль від уколів змушував носитися по степу з неймовірною швидкістю.
Таларським коням, яким до того ж доводилося нести на себе озброєного вершника, було зовсім не під силу наздогнати їх, так що після тривалих, але марних всіх, татари зазвичай роз'їжджалися, не спіймавши жодного коня. Траплялося, що звиклий до господаря кінь, побгавши добу, а то й двоє по степу і заспокоївшись, повертався до того мету, де з ним розлучився і, знайшовши його ще тут, довірливо йшов на знайомий голос.
По відході татар козаки вилазили з води і, відпочивши трохи, пеії пускалися в дорогу нескінченним степом. Досвідчений козак не боявся заблукати в цьому неосяжному морі трави: небо і сам степ з його різноманітним життям і точно давали йому всі необхідні для подорожнього свідня. Так, вдень і вночі козак міг дізнатися, котра година, визначити, в якому поправленні лежить та чи інша країна світу. Вдень він дізнавався про це по висотах сонця, вночі йому допомагали яскраво-блискучі і миговії зірки, химерними фігурами розсипані по висоті небесної. Ось горять "Волтожари", тут широкою стрічкою простяглася по небу "Мамаєва дорога", там грають і поблискують променями ярая "Віз" та "Чапіга".