Задумалися козаки; багато хто з них ненавидів поганих турків і хотів би передатися своєму природному государю, але боялися, що, як зрадники, потраплять до Сибіру. Скликали раду; довго і красномовно говорив Осип Гладюй, умовляючи віддатися на милість Царя. Рада розійшлася, нічого не вирішивши. Тоді Гладюай розпустив чутку, що султан має намір, з нагоди майбутньої війни з Рослею, переселити Чечовиків до Єгипту. Слух цей швидко зростав; козаки галасували і хвилювалися; в мнозі вже самі кричали про те, що треба їхати в Россо.
Гладкому вдалося нарешті домогтися бажаного: рада ухвалила перейти на російську сторону і віддатися на милість Государя.
У 1828 році, в тиху травневу ніч на Буджак загудь набат. Всі козаки, скільки їх було, безшумно зібралися на мулу, готові до походу. Вийшов Гладий з булавою в руках... Козаки старанно помолилися перед образ Миколи Чудотворця і розпрощалися з Буджаком; він швидко опустив...
Було ще темно, коли на березі Дунаю йшло навантаження човнів запороженим добром; болфі тисячі людей розмфетилося в 42 великих і 50 малих неводних човнах. Коли зардяла схід, всі ці човни в стрункому порядку. вже мчали до Чорного моря. Попереду всіх, оббита червоним сукном і обважна килимами, з 12 веслярами йшов кошовий човен; на ній розв'язалися 2 бунчуки і запорізький прапор; тут же помщалася кошова скарбниця і всі грамоти Счі.
Обличчя всіх козаків були серйозні й задумливі. Зі сходом сонця козаки обігнули морське прибережжя та сі в
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Минуло три дні. У Предметі Ізмаїла, на одному з кут великої площі, в будинок генерала Тучкова містилася ставка Імператора Миколи Павловича.
Над будинком розвівався Всеросайсяй Імператорський прапор, і біля ганку стояла почесна варта. З раннього ранку вся площа була вкрита запорожцями. Попереду стояли кошовий Осип Михайлович Гладий; в руках у нього була оксамитова подушка, на якій лежали булава, грамоти та друма регали коша: за Гладким стояли курінні атамапи, що тримали 3 прапори та 2 бунчуки. Запорожці стояли тихо та несміливо.
Раптом вартові біля під'їзду і варти віддали честь, всі замітусіли: на ґанку з'явилася велична постать Імператора Миколи. Запорожці опустилися на коліни; прапори та бунчуки схилилися до ніг Імієратора. Гладкий, стоячи на колінах, подав Государю булаву і грамоти, надані Султаном, і сказав:
— "Веліюй Государю! Пробач і помилуй Твоїх заблукалих підданих. Прийми від нас все, що наше, дай тільки нам Твоє царське прощення, вияви нам Твоє милосердя!"
„Пробач, велий Царю!“ сказали решта запорожців.
- "Бо вас прощати, Батьківщина прощає і Я прощаю. Я знаю; що ви за люди!"