На початку польський уряд не робив різницю між черкасо-канівськими і запоріжкими козаками, навіть опікувався останнім, знаходячи вигідним мати на віддалених кордонах держави добровільну і хоробру варту. Так на Городенському сеймті. в 1522 році, Дашкович запропонував навіть дніпровські острови забудувати міцними замками (фортецями) і постійно тримати там варту в 2000 піших і 400 кінних козаків; його пропозицію прийнято було з співчуттям.
Однак стосунки польського уряду до запорізьких козаків незабаром змінилися: запорожці не втрачали нагоди розбити татарський улус і напасти на хансюя землі, а татари за це помстилися вторгненому до України. Польща неодноразово скаржилася хану на набіги татарських загонів, а той відповідав на це проханням утихомирити запорожців; даремно польський уряд наказував гетьманові війська запорізького приборкати запорожців: ці часто не хотіли визнавати його влади над собою, користуючись віддаленістю і недоступністю Запоріжжя, а невдовзі зовсім перестали вважати себе навіть підданими Полині, називаючи себе «вільними козаками», і почали їх укривати. Країни.
Справа в тому, що при набігах татар часто змушували виходити в поле і міщан; їм було це важко, тому що господарство сильно страждало від тривалих відлучок і потрібно було витрачатися на коня та озброєння. М'яса не могли не бачити переваги козаків. які не тільки були звільнені від різних повинностей і не втратили утисків від королівських старостей, а й користувалися пошаною як воїни, підвін вергавіє своє життя небезпек для захисту мирних жителів. М'щани йшли на Низ, повернувшись звідти, вважали і називали себе вільними козаками і не хотіли більше слухатися королівських старість.
Таким шляхом козацтво розросталося і могло стати небезпечним для самої Польщі; поляки вирішили покласти край цим переходам: був складений Список-реєстр козаків, і в нього було занесено всього лише 6000 осіб, які стали називатися реєстровими козаками.
Обмеження переходу в козаки реєстром послужило після основи для багатьох сміття і негараздів на Україні, тому що козаки домагалися то збільшення числа реєстрових, то відмінні реєстру зовсім.
Одночасно з міщанами почали втікати на Запоріжжя і жителі панських імен; оскільки цим паносилася шкода панському господарству, то їм заборонялося завжди будь-яким способом переходити в козацтво. Залишалося хлопам одне: бігти на Низ совою, вони так і робили; цій „сврій голі” все одно не було чого шкодувати на батьківщині, і вільне життя запорожців після панських знущань мало їм здаватися раєм.
Таким шляхом на Низу зібралося багато постійних жителів — глеців з України та Польщі.