Жодна гулянка не обходилася без музики та танців; коли гуляли, то пригощали всіх стрімких і тих, що приставали без розбору, платили за все не торгуючись, скільки вийме рука з кишені шаровар, а тому торговці в предметі пажівались дуже скоро, якщо тільки загуляла Січ, прогулявши все до останнього а.
дуката, не візьме решти задарма, розгромивши лавки та шинки. Купці були тоді раді й тому, що самі залишалися живими.
Запорожці не любили себе будь-чим; ніяких постів і помірності не визнавали, але зате, повертаючись з походів, робили щедрі вклади в свою січову церкву і в разі необхідності всі до останньої людини готові були захищати її.
Несправних боржників козаки садили на ланцюг до гармат, де всі мали право ображати його, і так він сидів доти, доки хтось не сплачував за нього боргу. Незважаючи на безпеку зберігання майна, крадіжка на СЪчі зустрічалося вкрай рідко; викритого в крадіжок прив'язували обличчям до стовпа, ставили поруч бочку „горілки“ (горілки), клали на землю „ки“ (довгі й тонкі палиці) і надавали охочим випити ковишг горілки та вдарити злодія юмем по голій спині.
Рідко хто витримував наказаше, і злодії зазвичай смертю розплачувалися за свою провину.
Так само майже наводилася у виконанні смертна кара, призначувана радою за злочину болфе великі: образа кошового, неввага до зчевим звичаям, бійка зі зброєю в руках тощо.
Запорожці любили СЬч, свою "Мати", і суворо зберігали всі звичаї та порядки її, бачачи в них повністю. справедливо заставу до її процвітання.
Різниця в покаранні злодія та злочинця, приреченого на смертну кару, полягала в тому, що в останньому випадку смертний вирок наводився у виконанні на рад: військовий писар за списком викликав ім'я за ім'ям, викликані один за одним виходили з натовпу, удар за ударом падав на спину злочинця, доки не падав на спину злочинця, доки не падав на спину злочинця. Вмирав козак завжди мовчки, без стогін: твло каз-
- 30 ного позбавлене поховання, кидали в Днфпр на з'Бдеше рибам і ракам.
Ще страшніша була страта за вбивство товариша: убійцю садили на загострений вгорі кілок або опускали на дно глибоко викопаної могили, а зверху ставили труну з убитою; потім засипали обох землею. У запорожців була повір'я, що під землею безвинно загинув — мертвий гризтиме і давитиме мерця свого вбивцю.
Суворі були звичаї счі, зате вони гартували характер цих «лицарів», які віддавали перевагу війні всьому іншому.