„Бовдюка, Бовдюка!“ стали підхоплювати в різних. місцях. Це ім'я мабуть перемогло над іншими, бо незабаром вся площа заревла: "Бовдюка, давайте: сюди Бовдюка!" і хмара шапок злетіла догори.
Есаули вводили новообраного в середину майдану. гд старшини, тобто. курінні отамани, покривали його шгалпками і вручали йому булаву (палку), знак відличня та влади кошового. Тоді з натовпу виходило кілька сивих шановних запорожців, які клали на голову нового кошового бруд і всіляке сміття, щоб він. пам'ятайте, що всі козаки йому рівні; після старих те. ж могли зробити з кошовим та інші козаки.
„Батько“ 'покірно і терпляче зносив усе це, завдяки за честь обраша.— „Досить“, кричав натовп, „досить!“ Кошовий, переодявшись, з палкою в руках виходив знову в коло; голови всіх шанобливо оголювалися, очі потуплялися в землю і наставала цілковита тиша; новий кошовий неквапливо і статечно говорив зібрав річ, і одна лише його шапка червоним верхом своїм горла під променями яскравого сонця.
У воєнний час кошовий мав владу не обмежену ніким і нічим; від суворого погляду його тремтіли всі; здавалося, що він зростав в очах товаришів: одне його слово, рухаючи руки—і того, хто провинився, безжально зраджували смертну кару.
Зовнішніми відзнаками кошового були: 1) булава
\ Про а
(Палиця) - невелика палиця, оправлена в золото, прикрашена перлами та дорогоцінним камінням; 2) військовий прапор; 3) військовий бунчук - довга палиця з позолоченою кулею на кінці, прибрана турьми і кінськими хвостами, і 4) військовий друк - срібна з зображенням козака, що скаче, з прапором в одній і мушкетом (рушницею) в іншій рук $.
Булаву кошовий носив до рук чи за поясом; прапор. і бунчук носили або возили за ним, військову печатку зберігав військовий писар, бувши безвідлучно при кошовому і вдався всі військові письмові справи. Коли запорожці писали цареві московському, королю польському, султану турецькому та хану кримському, то прикладали її до посиланих паперів.
Військовий писар та есаули вибиралися радою; якщо призначався похід частини запорожців, то начальник цього загону, полковник, вибирався і призначався тією ж радою; полковник над своїми товаришами-підлеглими мав права кошового.
Кожне обране нового чи кошового, писаря чи когось іншого супроводжувалося гучним святкуванням.
Запорожці не пропускали нагоди погуляти; народ вони були веселі, безпечні, більше любителі потурати, розуміння останнього вважалося навіть за доблесть між ними. Втім, гулянки запорожців не були. брудним і похмурим пияцтвом, яке робить людина подібною до худоби, а були просто спалахами нестримних веселощів, розгулом їх широкої і багатої натури.