Ми бачимо, що в 1620 році гетьман Сагайдачний відновив на вкрай православну ієрархно, а в 1632 році взагалі козаки домоглися визнання законності цієї ієрархлі. Якби народ російського захисту їхніх інтересів в осіб козацтва, а серед нього головним чином запорожців, не було б наверное ні першого, ні другого.
Отже, православні домоглися свого: Владислав надав рівну свободу як вушатам, так і православним: здавалося, що могло бути справедливе? Але незабаром виявилося, що свобода православної реліті має існувати більше паперів, ніж дЪл. За православі стояла лише громада простого поневоленого народу, а за вуху-всі пани, які зовсім не були схильні визнавати королівський диплом і, як і раніше, допомагали ушатам на шкоду православним. Поки унія - джерело всіх розбратів, не була знищена, всі пільги і права православ'ю не могли мати сили. Насильницьке введення вуха і сором'язливі мери проти козаків не припинялися; між іншим, в 1635 р. на Дніїр вище порогів була побудована фортеця Кодак, яка повинна затримувати виходи дніпровських козаків у море. Турецій султан, в кінець роздратований розореннями, виробленими козаками на всьому узбережжі Чорного моря, вимагав, щоб Польща вгамувала козаків, а в іншому випадку загрожувала їй війною. Польща зобов'язалася не допускати виходу на море дніпровських козаків; що ж до запорожських, то вона визнала себе безсилою і просила султана нещадно їх переслідувати.
У тому ж 1635 році дніровські козаки, ходивипі в море разом із запорізькими, піднімаючись на човнах вгору по Дніїру, побачили небувалу досі фортецю. Отаман Сулима негайно розпорядився напасти на неї: фортеця була взята, і весь її гарнізон був вирізаний до останнього чоловіка.
Реєстровим козакам наказано було схопити Сулиму; Це наслідки, розуміючи, що така справа йому не пройти даремно, стати в степу табором і почав кликати до себе народ. Реєстрові козаки, не вступаючи у бій, хитрістю схопили Сулиму; він був страчений, і його люди розбігалися.
Реєстрові дорожили своїм становищем і тому без надії на всіх не хотіли починати повстання: це й змусило їх вчинити так зрадливо зі своїм же товаришем козаком.
В нагороду за вірність реєстрових дозволено було вписати до реєстру ще тисячу осіб; загалом їх стало 7 тисяч.
Однак, через два роки, в 1637 р. ці ж реєстрові козаки взяли участь у новому повстанні, частково незадоволені затримкою у видачу платні, а головним чином із співчуття до народної справи.