Але переговори хана з поляками врятували Польщу; хану було однаково невигідно як посиліше Польщі, так і розвиненому козацтві, а тому, зі своїх інтересів, він підтримував то той, то інший бік. Хмельницький не брав участі в переговорах, і мир був укладений знову на зборівських умовах.
Гетьман розумів, що світ неминуче має бути знову порушений, оскільки за умови договору могли задовольнити тільки козаків, але не простий народ, який знову потрапляв у рабство. Такий світ не міг бути міцним. Шість років війни не дали майже жодних результатів. Що ж лишалося робити? Поляки не хотіли скасувати вуха і не звільняли народ від панщини, а хлопи хотіли свободи; полюбовно вирішити це питання було не можна.
З іншого боку Україна не була настільки сильною, щоб упоратися з поляками власними силами; залишалося звернутися до сторонньої допомоги, але куди? Хан двічі змінював, і надія на нього була погана; Крім того, татари після Жванца, йдучи до Криму, здійснили страшний грабіж на Україну, багато побили народу і ще більше відвели жінок у полон. Залишалася Туршя та Московська держава.
Іти під владу нехристя, злитися з ним, діяти за одноправославний народ, який здавна вважав війну з басурманами святою справою, ніколи не погодився б.
Отже залишалася тільки Москва: там була православна віра, там жили ті ж російські люди, що і на Україні, сиділи на престол царському нащадки великих князів кевських. Приєднавши Україну до Москви було б відновленою колишньої єдності землі російської. Все говорило на користь приєднання до Москви; правда, і в Московському царстві були тоді кріпаки, але боярин русій ніколи так не пригнічував хрести-
Ніна, як польський пан хлопа, якого вважав „бидлом“. Крім того, цар Московський від з'єднання з Украйною не тільки не втрачав, а й прюобр'єталь, а тому даль би Україні більше правий, ніж польський король.
Хієльніцій добре розумів і бажав цього, але така важлива річ, як віддача всієї України в підданство будь-кого, не могла бути вирішена ним одним. Це мав би вирішити сам народ. Нарешті, за згодою все. до Москви були відправлені посли з проханням взяти Україну під високу царську руку.
3 січня 1654 року в Переяслав зібралася величезна рада, прухали московські посли. Хмельницький, оточений усією козацькою старшиною, до початку молебня сказав народу слово: він нагадав усі прелиня пригноблення панів, погани віри, згубні війни, розоріш Украйни, зради хана, притиснувши християн у Турші, і запропонував віддатися цареві Московському, який утвердив. По закінченні промови вся рада закричала: "Волимо під царя східного; краще померти в вірі Христовій, ніж дістатись ненависнику Христовому, поганину!"
Тоді переяславський полковник Тетеря спитав: „Чи все так чините?“