ської сторін. Під час відсутності більшої частини запорожців, що пішли з кримським ханом у похід проти його підданих, що збунтувалися, і ця річ була взята козаками, вірними цареві Петру, зруйнована, розграбована і спалена; знову багато народу було побито і перевшено.
Коли кошовий із запорожцями повернувся з походу і побачив розгром своєї Олешківської Січі, то зібрав залишилися в живих запорожців і поставили знову на старому металі, на різок Кам'янк. Це можна було зробити, тому що Кам'янка поїла невдалого походу Петра Великого в Туршю в 1711 році була приєднана до владЪ Турщі. Тут пробула до 1734 року, коли в царстві Ганни Іванівни, Імператриці російської, запорожці отримали простіше за свою зраду Царю Петру і перейшли з кримсько-турецьких володінь в Россо, де були поселені в урочищі Червоний Кут, над річкою Підпіль. Ця Оьч отримала назву "Новий".
Повернувшись на батьківщину, запорожці не впізнали своєї дикої, привільної сторони: південна Росая, огороджена поряд фортеці від вторгнення татар, безупинно заселялася; міста швидко виникали та росли; безмежні степи, куди ще не так давно ніхто, крім запорожців, не насмілювався здатися, перетворилися на їхніх очах на багаті ниви; Звіра і птиці стало набагато менше. Привикіпі до свобод і свавілля, запорожці не хотіли і не могли підкоритися встановленому порядку. Вони вимагали повернення земель, де вже осілися поселенці; тривожили їх, заступаючись і таємно допомагаючи гайдамакам (розбійницьким зграям). Нескінченні скарги на безчинства запорожців, озлоблених і засмучених втратою колишнього значення і дорогих ним степів і плавнів, змусили Імператрицю Єкалерину Велику наказати знищити Нову Сьч,
ті тим більше, що після Турецької війни в 1774 році. що закінчилася приєднаєш до Росем всього південного узбережжя Чорного моря, а отже і Криму, козакам і воювати було не з кЪфм.
У фатальний для запорожців 1775 губернатор Новорослі (так була названа південна Росая) Світлий Князь Потьомкін зайняв російськими військами «Нову Сфч. З цього часу Запоріжжя перестало існувати.
Частина запорожців, болфе 1000 чоловік, встигла тиснути з Січі і пробратися в туреця владфея, де вони піддалися султану; А імператриця, що залишилася, дозволила селитися в Новоросаї на правах усіх інших її підданих. Запорожці, що пішли в Турцпо, надфялися, що султан відведе їм багаті землі, але вони сильно помилилися у своїх розрахунках: їх поселили в болотистій і містами піщаної області в гирлах Дунаю, що називалася Буджаковським Санджаком.