„Козак“ по-татарськи означає, бродяга, вершник, вільний воїн; ця назва з'явилася давно, так називали вільних жителів лівобережної України, які плавали вниз по Днієру за рибою і потім продавали її в Юєві та інших містах.
З часу приєднання Русі до Польщі ці смільчаки стали набиратися старостами з королівських містечок і волостей, або самі збиралися в зграї і вибирали себе ватажків. Лов риби в пониззі Дніпра, в сусідстві з татарами, часто закінчувався кривавими сутичками з ними, а тому ці рибалки в той же час повинні були бути воїнами, чому стали називатися козаками.
"Козакувати" на Низу ходили головним чином жителі Черкас і Канева, як найближче до рЪк; ці два міста і були метою, з якої згодом розійшлося козацтво по всій Україні.
Часті набіги татар змусили спочатку самих жителів, а потім і польський уряд вжити заходів до правильного влаштування козацтва; між ватажками та упорядниками козацтва чудові: князь Дмитро Вишневецький та Євстаєй Дашкович, прозваний „знаменитим козаком“.
На його прохання король завітав козакам приднірувані землі, а тому ці козаки й стали називатися придніпровськими, на відміну від тих з них, які залишалися іноді зимувати на Низу, за порогами Дніпра і називалися «запорізькими».
Козаки черкасо-каневсме (дніпровське) і запорожжі були звільнені від багатьох повинностей, зате на них було покладено обов'язок захищати кордони України від татарських паб'гів. З цією метою козаки були роз'єднані на полиці і сотні; полки називалися по містах, сотні-по місткам і слобод; полками командували полковники, а над усіма взагалі козаками — начальник; „Гетьман війська запорізького“,
Козаки мали тримати в степу „варту“, тобто. лінію сторожових постів, щоб сповіщав Україну про набіги татар. Варта далеко висувалась у степ і розташовувалася на курганах (пагорбах); як тільки показувалися татари, на варті запалюючи велике багаття: це сигналь приймальника на наступній варті і так далі, аж до прикордонних селищ.
З жахом дивився народ на мигавіпі, як величезні зірки, вогні сторожових постів. «Татари йдуть, татари!» — швидко розходився ця чутка по Україні; жінки та діти поспішали до міст, або ховалися у глухі місця; домашній скарб і худобу ховали в літах і ярах; чоловіки озброювалися і сідали на коней, поспішаючи до збірних міст.
Так готувалася Україна до зустрічі ворога.