- "Всі!" була єдина відповідь раді.
- "Буди тако! Нехай зміцнить нас Господь під його царською крикою рукою!" - закричав голосним голосом гетьман.
— «Боже затверди, Боже укрпи, щоб ми навики були єдині!» - Підхопила рада.
Затфмь були прочитані умовами, на яких Україна приєднується до Великоросаї. Не були забуті і запорожці, перші бійці за свободу народу: всвільності та права їх були підтверджені. Після умов було відслужено молебень, а потім Хмельницькому були вручені знаки гетьманської гідності. Усі старшини отримали подарунки.
ле ІІ
Отже Малоросія приєдналася до Великоросет; цар Московський Олексій Михайлович у своєму царському титул став називатися "Царем Великої та Малої Русі".
Однак велика справа Хмельницького не була закінчена. Ні Польща, ні Турща, ні хоч кримий не хотіли допустити такого зусилля Москви. Почалися знову страшні війни, Польща втратила Блорусаї, завойовану самим московським царем. У 1657 році був укладений мир; Польща була змушена визнати з'єднання Москви і України, межами останніх були призначені Дністер, Горинь і Приспівати. Одночасно було укладено мир і з татарами.
У тому ж 1657 році Хмельницький, змучений війнами і безперервними десятилітніми походами, а також багатьма прикростями, захворів і відчув наближення смерті. У маю була зібрана рада, на якій він попрощався з народом, просячи його свято зберігати єдине між собою, дякував за всі вшановані йому і запропонував ще за життя його вибрати нового гетьмана, якому він міг би дати потрібні ради і відкрити таємниці управління Україною. Народ, прощаючись із коханим батьком, плакав назрид. Нікого з осіб, запропонованих гетьманом у наступники його влади, рада не захотіла, а, вважаючи заслуги старого, обрала його сина Юрка. Хмельницький був зворушений, сльози текли його щоками. Нарешті він погодився.
"Вручається він у заступництво Боже і у вашу опіку, - говорить він, - і анаєєме віддаю того, хто спокусити його зі шляху істинного".
Потім він при всій далечі синові наставляв, завгодно служити вітчизні вірою, зберігати її, як зірку ога, проливати за нього кров свою, жалкуючи, і не порушувати вірності Государю. Потім передав синові знаки гетьманської гідності. Козаки за своїм звичаєм покрили гетьмана шапками та прапорами. Недовго після цього жив старий Хмельницький.
27 тюля цього ж року вистріл з гармати возвів. народу про кончину його визволителя. Усі оплакували його, як рідного батька; похорон гетьмана був сумний і урочистий, війська і натовпи народу проводжали тло: славного гетьмана до останнього вб'єжище. Поховали його у кам'яній церкві Суботова.