«І нині батьки та брати чюспода, ося ся дд буду відписав, або переписал, або недописаль, шануйте виправляючи Боза для, а не клініть, ніж книжили старі, і умз молодь не дошель, чуєте атостола Павла злословлячи: не блаженні!
Після Лаврент. лльтоп.
«Елико обрътох5, толико люботрудн написати;(а еліка силь моєї неможливо, то як мочу наповнити, ео ж не вид'вз перед собою лежало? Не ім'я багато пам'яті, ні навчиться дохторскому покаранню, що счиняти повісті і украшати рилтори“.
Тверська м'т., нар. 142.
ВІД еотрафічного озера землі Іровичів та Дроповичів до ЖИТ ст.
Північно-Західна частина Росії, відома нині під назвою Білорусь, в давнину населена була трьома різними племенами; Дреювичами, Радимичами та Кривичами; згодом ділилися ще на Полоцьких і Смоленських. Племена ці становили на початку історичного життя Російського народу значну частину тогочасної Русі. Наскільки споріднені були між собою він у давнину, важко визначити в даний час; Однак, вважаючи уважно в хід їхньої історії і звернувши увагу на те, що внаслідок них вони утворили одну етнографічну групу-Блорусов, можна припускати про їх близьке етнографічне споріднення вже в той віддалений час, коли складалася Русь. При погляд на історичний події цих племен, ми помічаємо їхню відособленість у спільному житті решти Русі; відбуватися, очевидно, якесь внутрішнє життя, але його важко простежити за нестачею літописних даних. Виключене ніби становило плем'я Радимичів, історія якого майже не замЗтна в наших літописах; вони ніколи не жили самосоятельним політичним життям, але належали до Чернігівського князівства. Проте Радімічі не асимувалися з СФверянами, не дивлячись на довге спільне життя; навпаки, приєдналися до північних своїх сусідів ВКривичів і разом із Дреговичами утворили окрему етнографічну груп.