Втім, ГлЪб недовго дотримувався світу. Близько 1119 року Володимир знову пішов до Мінська, на цей раз узяв місто, плзнил ГлЗба і привів його в Кев, де він і помер у тому
30) Іпатека літопис, стор. 203. $1) Грамота Ростислава Мстиславича (Хр. Владі річкого-Вуданова, вип. 1).
НАЧОР ІСТ. КРИВИЦЬКИЙ І ДРЕГОВИЧСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬ ДО ПОЧ. ХШ 0Т. 93
ж року. Мінське князівство залишилося на деякий час у володінні Мономаха і його. синів 88):
Заволодів Міном Мономах, як здається, віддаль його онуку своєму Ізяславу 83).
Після смерті Мономаха, в княжеші в євреях сина його Мстислава, між Полоцькими князями та рештою Руссю займалася нова війна. Цього разу похід був спрямований проти князів Полоцьких і особливо проти колишнього союзника і родича Мономаховичів—Давида Всеславича Полоцького. Причини цього походу невідомі, хоча з подій, що наслідують, можна здогадуватися, що Давид Всеславич відмовився від участі в загальноросійських справах — у походах на Половців, і, ймовірно, не визнав великокнязівської влади Мстислава. Як би там не було, але в 1127 великий князь зібрав майже всю Русь в похід на Полоцьк. Чудово, що як цей, так і інші походи на Цолоцьк відрізняються тим, що на них збираються майже всі князі, охочі ніж на Половців. На жаль неможливо, за браком даних, з'ясувати це чудове явище.
У справжній похід киязя отруїлися не ве міст, але частинами, на різні міста Вривичекой землі. Так, на Ізяславль вирушили 4 князі: В'ячеслав з Турова, Андрій з Володимира (Волинського), Всеволодко з Городно (нині м. Городно Пінського уздру Мінської губ.), В'ячеслав Ярославович з м. Єлецька. Всеволод Ольгович, князь Чернігівський, з братами вирушив у напрямку ОтрЪжев до гір. Борисов.
Син великого князя Ізяслав Куреюй та воєвода Іван Войтишич із ополчешем Торків попрямували на Логожек (м. Логойськ Мінської губ.). Ростислав Смоленськ, інший син Мстислав, подався на Друцьк. Всім цим князям було наказано напасти одночасно на призначені пункти, саме 4 серпня. Але Ізяслав напал на Логожек на день раніше, узяв
82) Іпатек літопис, стор 205, $ 3) літопис Даниловича, стор 122,