виду, що він допомагав Вітебському князеві, зятю своєму. Однак князі не влаштувалися. Рюрік кликав Всеволода напасти на Чернігівського князя; той погодився. Ярослав пропонував потім видати Мстислава Романовича, але таки князі не помирилися. Між тим новий союзник Ольговичів Роман Володимирович напав на землі Давида, а останній, з'єднавшись із Всеволодом Суздальським, напали на область В'ятичів, що належить Ярославу, почали її палити і грабувати. Ярослав поспішив на допомогу В'ятичам і почав там переговори з Взеволодом і Давидом. Після довгих переговорів князі помирилися, хоча Лавид наполягав на продовженні війни; Ольговичі цілували хрест на тому, що вони не добиватимуться під Рюриком Юєва, а під Давидом Смоленська. '°) Таким чином, спроба, нащадок Мономаха зовсім усунути Ольговичів від Кевського столу не вдалася.
Наступного року 23 квітня (1197 р.) помер Смоленськ князь Давид Ростиславич, 60 років від роду, прокняживши 18 років у Смоленськ. Він був похований у монастир Бориса і Гл$ба на Смядині, помер, прийнявши перед смертю схиму. Леопис додавати про нього, що це був князь дуже благочестивий; він побудував у Смоленську церкву арх. Михайла. Крім того, ми бачили, що йому не можна відмовити у войовничості та заповзятливості.
Ці останні якості були ефективно використані в боротьбі з Ольговичами. Він їхній постійний ворог. Ця ворожнеча виявлялася й підкріплювалася тим, що він був особливо сильним поборником виключної гегемонії над Росією родини Мономаховичів. Бачачи, що підкорити Ольговичів і силою змусити їх покинути ева, а з темрявою приєднатися. Встановити гегемонію над Росією в майбутньому неможливо; цю ідею він намагався здійснити шляхом дипломатичних переговорів; але йому не вдалося. Ольговичі крфіко трималися своїх прав на Кев; вони припускали, що зі смертю справжнього великого суздальського князя Всеволода Клев ще міг повернутися до свого колишнього значення для Русі. У всякому разі, навіть у цей час князь Ю.Кевсю все ще фактично має велике значення в д-