Племена, складові давню Русь, повинні були відрізнятися один від одного багатьма енографічними особливостями, що виражалися в різних мфетних говорах, звичаях, обрядах, особливостях релімозних, в різного ступеня культури, в різноманіття торгових інтересів, навіть, можливо, в таких мелодій. Як не великі здадуться нам ці особливості, але вони мали натомість на розрізненість племен, особливо, якщо звернемо увагу на 10, що величезні простори, непрохідні лісу і болота і притому недовірливе, підозріле ставлення одного племені до іншого, - риса властива змін племен. При цьому згадаймо властиву взагалі слов'яну рису-заводити між обома суперечки та ін.; вів ці незгоди між племенами лЪтописець характеризувати словами „Бути небуде”. Але поки що племена жили дрібними громадами, поки вони не дісталися можливості створити державний початок, народне життя ні в чому не виявлялося. З 1Х століття різні події, одна за одною, збуджують до діяльності російські племена: боротьба з варагами, встановлення на всіх просторах державної влади, часте відвідання звірних словань південними і наоборот, боротьба за владу перших князів, походи в Грещу, Хазаре, на, Кавказ і Кавказ. нею вмстст писемності, одним словом-всі ці явища змусили. прокинутися русяве племена. Таким чином сталося збуджене серед російських племен до діяльності розумової і державної, яке явище ми б назвали відродженим ілемен. Перші піддалися цьому рушійні племена, які перебували в більш близьких сношах з Грещею: ЮМевське Поляні та Ільменськмі Слов'яни і Полочани. Потім висувається на сцену політичного життя: Волинь, Турів, Свіряни, Смоляни і т. д. Унаслідок такого прояву народного обласного життя знайти найудільніший пертод, ми помічаємо наступні явища: 1) розвинені і посилені вчинки, як виразника народу боротьба городовь з передмістями, яка відображена загального відродження племен, 3) боротьба земств, 4) розвинуте системи земель, тобто племена групуються біля сво-
його головного центру, великокняжескато міста, причому всяка земля, своєю чергою, ділиться на дрібні спадки. Що стосується князів, то в боротьбі їх ми спостерігаємо слбдуюцце випадки: 1) боротьба князів за родові (боротьба Мономаховичів і Ольговичів) і сімейні рахунки, 2) боротьба князів за особисті образи і невдоволення, 3) боротьба пр., 4) поява і боротьба за столи князів - ізгоїв. У перших двох випадках князі зазвичай воювали тільки зі своїми дружинами, причому земство рідко допомагало і навіть відмовляло їм у допомозі.
Ось відмінні риси, на наш погляд, удільно-вічового періоду. Для пояснення його, нам камветься, треба брати сукупність усіх цих чортів, а її одну якусь, напр. родові відносини князів, і тільки такий погляд може цілком з'ясувати на початку цього періоду.