За весь час боротьби між Юрієм та Ізяславом, після його власності з Шева і до повернення, ми не зустрічаємо імені Ростислава Мстиславича Смоленського. Поки боротьба велася на Волині, а коли була в руках воріт, цей князь не міг залишити своєї землі серед ворогів і перебратися по непрятельській землі на допомогу братові; але між ними існували мир і злагоді. Тому, як тільки дЗла владналися, В'ячеслав послав сказати своєму племіннику до Смоленська: «Ось, брате, Бог з'єднав нас з твоїм братом, а з моїм сином Ізяславом, він, заволодів знову Російською землею, поклав на мене честь і се слав, як ти, мій син, я тебе, я тебе, я тебе, і ти, тому я говорю тепер тебе, сину, попрацюй прити сюди, подивишся, що Бог нам дасть». Зі свого боку Ізяслав послав сказати братові: „Багато разів ти спонукав мене покласти честь на дядька та батька свого, бо тепер Бог привів мене до Руської землі, і я затвердив твого та мого дядька в ЄВев заради тебе та заради всієї Руської землі. Ярославе, у тебе ж і Смоленськ. Розпорядившись там, приходь сюди, подивимося, що нам дасть Бог“. 40) Ці слова доводять, що Ростислав не залишав союзу з братом і дядьком, мав сильну вм'яш на їх зближенні, що він не міг брати участі у війні тільки в дитині того, що був змушений обставинами.
Нема чого й казати, що Ростислав Метиславович з радістю поспішав до братів у Кев; він зібрав численне Смоленське військо. Всі три князі, укладення між собою, так би мовити, трумвірувати, зійшлися в ЄВевф і перебували, за висловом літопису, «у великої веселощів і у великої любові». Союз цей був на стільки міцний і притому основи на рівних відносинах,
що Російська земля, як тоді говорили, мала трьох князів: Вачеслава, Ізяслава та Ростислава,