Ми вже вказували на значення, яке мав Турів у попередньому столітті, але тепер він втрачав його. Вже в 1128 р., при Мстиславі, як ми виділили, Клеческ є подільним містом, в якому княжив В'ячеслав Лрославич, не мав подвій в іншому маєте 80). Всеволод Ольгович уже роздає Дреговичею міста: Берестій, Рогачов, Дорогичин, Клеческ своїм братам 81). У 1199 р. Юрій далечінь Слуцьк і Клеческ Святославу Ольговичу 82). В'ячеслав тоді залишався в Турів, але центром князювання було сусіднє містечко Волинської—Пересопниця, куди Юр приходив до В'ячеслава 83). Цеть послідний Волинський
18) Грамота Ростислава про затвердження старми. 19) Іц., 5129. ®) П4., 210. 81) Ін., 223. 82) ІЛ4., 268. 83) 114., 270.
НАЧОР ІСТ. КРИВИЦЬКИЙ І ДРЕГОВИЧСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬ ДО ПОЧ. ХІ ст. 129
містечко з часу між собою починає займати більш чільне положення, ніж Турів, князі намагаються перенести туди центр землі. Це цілком природно, бо Пересопниця була важливим стратегічним пунктом проти Володимирського та Галицького князівств. (Сидя тут князь міг перешкодити князям цих останніх областей спустошувати Турівську і ЮЖевську землі, спостерігати за всяким рухом ворогів. Ось чому Юр віддав хоробрий і дбайливому зі своїх синів Турово-Нинську волость Останнім 3*). Ольговичі не раз і в останній час володіли окремими Дреговичськими містами: в 1154 р. Ростислав, утвердившись вперше в №Мев, дав Туров і Шинек Святгославу Всеволодичу 85), в 1155 р. Юрій Святославу Ольговичу віддав Мозир, бо Ізяслав Давидович через чотири роки знову пропонував йому це місто 87).
Таким чином, Турівська земля, що мала в попередньому столітті досить важливе значення, як важлива частина Влевської, переходити до В'ячеслава, старшого Мономаховича, і судячи з анологи, могла б одержати значну або навіть повну самостійність. Але В'ячеслав не встиг затвердити її; причину неуспху чи не слід бачити частково в тому, що цей князь не залишив спадкоємця, якого б отчиною стала Турівщина, як земля інших Мономашичів. Між тим Туровщина залишилася без прямого вотчинного наслідника (в давньо-російському смысл6); ЄВЛевси князі, як болБе сильні, але в той же час тимчасові вдітелі великокняжих земель, намагаються не пропускати зі своїх рук цієї області, що служить їм для задоволення своїх союзників.
Тільки на початку другої половини ХІ ст. ми бачимо спроби відокремити Турівську землю. Ініщатор цього руху з'явився ззовні і хоча, як здається, користувався підтримкою населення, але він почав на той час рішуче діяти, коли князівські міжусоби зменшилися, коли Русь, знесилена довгою боротьбою.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
бій, скінчила всі свої великі рахунки. Це крутіше підняв Юрій Ярославович.