Але в якому відношенні перебували наділи один до одного і до Полоцька до кінця ХП ст.? Як здається, джерела дають привід стверджувати, що уділи були абсолютно самостійні у внутрішньому управлінні і в зовнішній політик погодилися чи ні з бажаннями та видами головного міста лише тоді, коли це вважалося корисним. Так ми бачимо, що колись Дручани з князем своїм Рогволодом уклали союз зі Святославом Ольговичем, перебували під заступництвом Ростислава, Мстиславича, не погоджуючись, з тим, наскільки ще союзи вигідні для Полоцька. Потім підтримкою князів Смоленських користувалися Васильковичі, поступившись навіть за підтримку Вітебек. У похід на Друцьк 1180 ми бачимо всіх князів у союз з Ольговичами, а один тільки Гл5б Рогволодович є прихильником Давида, а в 1195 р. Друцій ж князь Борис-вже противник Смоленського князя. Одним словом, князі питомі у зовнішніх справах вже з половини ХП ст. є цілком самостійними. Якщо кожен із них окремо визнає той чи інший союз корисним, укладати його. Іноді в такий спосіб сходяться інтереси більшості чи всіх князів; так всі вони були проти Давида в щойно названому поході, в поході на нього ж в 1190 р., в угоду з Ярославом Новгородським в ро
170 М. ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКТГЙІ.
Таким чином і тут, у Полоцькій області, розвивалися. також основи давньо-російського суспільного життя, каючи ми бачимо. і в інших областях, але тільки з тією різницею, що в Полоцьку вони розвивалися набагато швидше, а тому й виявилися раніше застарілими, що задовольняють життєвим потребам новоствореного суспільства. Але в цей час історія висунула західних сусідів Полоцьких Кривичів, молоде і здорове Литовське плем'я, яке дало Полоцьку, замість його високо культурних засад, життєдіяльні сили.
Наприкінці ХП ст. отношевня Литовців до Русі тільки починають замальовуватися на історичному обрію, а повне розвитку цих відносин, замчательное в культурному відношенні взаємод'йтсвіє двох народностей, доступне для історика тільки з половини ХІІ ст., долі якого не входять в наше завдання.
Того ж автора:
Українське весілля та весільні пеєні. Етнографічний етюд. Кев, 1888 р. „Гапон“ повість у віршах білоруською мовою В. Дуніна-
Марцинкевича. (Нарис з історії Української писемності). М. 1889
Нариси з історії БЪфлоруссм. (Історля Кривичів та Дреговичів' до 1-ї чверті ХЛ ст.), М. 1389 р.
Чарівництво в Північно-Західному краб в ХУП-ХУШ ст. Ієтрико-етнографічний етюд. М. 1890
Білоруське Полісся. Матеріали, досліджені та замітки для вивчення побуту населеного полісеку повітів Мінської губ. З "Грудів" Моск. заг. Кожен. їсть., Антр. та Етногр. Том Г. Матеріали. М. 1891