З решти Всеславичів, Роман і Ростислав, очевидно, не залишили потомства, а два Рогволодовича, відправлені Мсетиславом до Греші (Ніконівський літопис повідомляє їх імена — Іван і Васій), очевидно, не повернулися звідти.
З щойно сказаного ясно, що Нолоцие уділи, з тих чи інших причин, отримали не тимчасових князів, але постійні позбавили, чого був у інших областях древньої Русі нині. Ця обставина значно полегшувала розуміння причин боротьби уділ з головним містом. Отримавши самостійного князя, що дорожить інтересами долі, ети останній природно міг надати головному місту більший опір, ніж борючись сам без постійного ватажка. Але не можна не зауважити також, що князь на долю були також обмежуємо владою місцевого віча, як і в Полоцьк; у разі потреби че ж було головним помічником князя. Описані випадки боротьби становлять декілька таких прикладів. у яких вмяше в'ча очевидно. Приміське вче також вважало себе правоздатним у вибір і видаленні князя, що ми ясно бачимо в розповідь літопису про узчових собрашях в Друцьку за запрошенням туди Рогволода Борисовича і вигнання Гліба Ростиславича.
Удільні князі розпоряджалися у своїх долях, при володінні ними між членами своєї сім'ї, за тим же принципом, за яким взагалі ділилися уділи між князями області: старший займав променський стіл, сильніший, молодший — менш важливий. Це принци не встиг розвинутися щодо головного міста землі — Полоцька, як ми вже вказали, але в передмістях він мало не докладався з більшою послідовністю.
НАЧОР ІСТ. КРИВИЦЬКИЙ І ДРЕГОВИЧСЬКИЙ ЗЕМЕЛЬ ДО ПОЧ. ХШ ст. 169
Так, насправді, Ростислав був старий, очевидно, з Глобовичів, за ним слідував Володар і Всеволод. У момент обрання Ростислава Полочанами ми бачили його до Мінська, але коли він пішов з Полоцька, то літопис говорити, що Ростислав пішов до Володаря до Мінська. Сліловалельно, за відсутності його, брат Володар володів головним містом узду Глобовичів, але коли брати змушений був залишити головний стіл, Володаря знову ми бачили в Городці — безсумнівно менш важливому подов, ніж Мінськ. З іншого боку, Всеслав Василькович володів Вітебськом до зайнятого столу Полоцького, але заволодівши ним, він передав Вітебськ братові своєму Браячиславу, як це видно з походу на Друцьк в 1188 р. тобто близько 1180).