зазначений період часу представляється в такому вигляді: з одного боку прагнення уряду і небагатьох окремих осіб засновувати в місто нові навчальні заклади; з іншого боку не менш наполегливе прагнення міського управління і значної частини населення можна загальмувати цю справу. Найкращим прикладом,. що ілюструє вищесказане, може служити історля оеткрилля двох. казанських парафіяльних шкіл, питання про які виникли відразу після заснування університету. Протягом майже чверті століття школи ці ніяк не могли відкритися, так що нарешті в 1828 році казансий губернатор зробив категоричне навіювання дум з цього предмета; тільки тоді дума дозволила себе переконатися в необхідності відкриття училища і оголосила на це підписку, а багате казанське купецтво, що вертіло вже на той час величезними сумами, підписалося на 1082р. 20 к., частину яких довелося стягувати через поліцію. Як би там не було, але в 1880 році були відкриті 2 парафії
*) Кав. літ. зб.
59 училища; п'ять років пізньофе почала своє існування П-я гімназя, а в поєлдстіі заснована була і П'я.
У 1846 році була відкрита в Казані духовна академія; саме їй надана була багата бібліотека Соловецького монастиря, перевезена звідти під час Кримської війни, коли для монастиря виникла небезпека і він зазнав бомбардування з боку англійців. Крім свого поспішного призначення бути вищим духовним училищем, Казанська духовна академія завжди д'ятельно робила на поприще місіонерства: вона вела і вести боротьбу з розкольниками шляхом друкованого слова і посередництвом публічних змагань з вождями розколу, а вміти з праць інородців краю. З 1855 року за академши почалося виданню „Пра- ).
Університет також не обмежуючи одним читанням лекцій студентам, але вославного Співбесідника“, а з 1867 року – „Юпархальних відомостей”
виступав і більш широке терені науки; так, наприклад, з 1884 року він
Адміралтейська дамба.
видавав вчені записки, засновував вчені товариства і т. п. Г. Монастиревій у своїй книжці додавав до цього, що „вчені товариства, виросли на кам'янистому казанському грунті, чахли“, і що, наприклад, суспільство любителів вітчизняної словесності, яке довго не мало постійних засідань6, передсмертна агони, після якої воно нічим уже не виражало свого існування, хоча.еїїщально й не закривалося.» Але якщо ми пригадаємо все сказане вище щодо крайнього непочуття: я казанського суспільства того часу д'їлу просвітництва, то, звичайно, не можна буде і дивуватися усьому вираженому м. Монастирським; Починня не завжди приводили до бажаних результатів.