1-го жовтня цар оголосив, що на наступний день, у неділю, призначається опій, останній напад. Головну атаку призначено було вести під начальством князя Воротинського з Арського поля, через пролом стіни, підірваної росіянами 80 вересня, коли між іншим зайнята була і Арська вежа.
Іншим, підлеглим Воротинекому, начальникам, було наказано атакувати:
Шереметьєву-Муралеєва брама, Плещеєву - Тезидемя, Троєкурову-Обойливі, князю Хілкову-Кайбадемя і князю Курбекому-Ельбугіни ворота. На чолі кожної колони наказано йти стрільцям, боярим людям і козакам. До
2-й годині ночі всі загони в готовності стали кожен проти призначених йому воріт; у міни було закладено 48 бочок пороху. Сам Грізний цар не брав участі в битвах і залишаючи з загоном у 20 тисяч чоловік, але й одного шахрайства його імені було достатньо. На світ пролунав тріск вибуху першої міни, і воля за тим гуркіт другого вибуху, від яких зруйнували частини міських стін. Почалася гаряча атака. Але татари захищали свою столицю вкрай мужньо і Казансій цар Юдігер з вельможами подавали примбр хоробрості іншим військам. Близько 10 години ранку русі оволоділи південно-східною і південно-західною частинами, а Юдігер, повільно відступаючи, замкнувся в звірній частині, в теперішньому Кремлі.
У цей момент битви сталося щось, що ледь не зіпсувало успіху всього чину: війська, оволодівши торговою частиною міста, віддалися пограбуванню, ряди їх порядку і початку безладдя; татари цим скористалися, перейшли в наступ і натиск їх був такий жорстокий, що розстроєні полки були перекинуті і безладно побігли; не знаходячи виходу, багато кидалися прямо зі стіни.
про преоаіаь а
Науково-промисловий музей у Казані.
Тієї хвилини Грозний цар, вийшовши з церкви і ставши до свого прапора, наказав послати на допомогу свою останню добірну дружину. Поява цих 20 тисяч свіжих воїнів не тільки відновила порядок, а й вирішила чинність. Пригнічені чудовими силами, татари італь за кроком відступали і, нарешті, Едігер був відтієний у свій укр'єїленний двір, де з невеликою жменею захисників протримався ще близько 2-х годин; але, нарешті, і цей убіжище було розгромлено, і ворог кинувся до протилежного виходу. Там у Єльбугиних воротах шлях був відрізаний загоном князя Курбекого.
Зрештою лише невелика порівняно кількість безетраліних захисників Казані переправилася вплав через рЪку; хоча загін Курбекого і гнався за ними, але топка місцевість послужила їм гарним захистом. Ь
Казань було взято. У ній не залишилося в живих жодного з її захисників. Переможці перебили всіх чоловіків, забираючи в полон лише жінок і дітей. Можна безпомилково сказати, що цього дня в Казані залишилося більше