ні. Залишивши місце себе керувати Астраханню отамана Ваську Уса, Стенька Разін поплив вгору Волгою. Васька Ус керував містом так, що всі йому підкорялися; єдиною людиною, яка не підкорилася новим порядкам, був астраханський митрополит Тосиф, якого не зачепив: навіть сам Стенька Разін. Ставник Стеньки-Васька Ус виявився жорстокішим за свого патрона, і святитель, викривши жителів у змін і височин голос проти бунтівників, заспівав мученицьку кончину: після страшної тортури його скинули з соборної дзвіниці. Вечір після того Васько Ус помер, а Астраханню заволодів царицький отаман Федька Шелудяк. Тільки в 1671
*) Митрополити стали призначатися в Астрахань з 1667 року, за грамотами царя Алекеея Мін'я хайловича, а в 1716 році їх замінили єпископи.
році Астрахань була відібрана у розбійників царськими військами, що підступили і нею під проводом боярина Милославського.
У 1692 році нове О'дсті спіткало місто; в половині оля відкрився там моровий повіт, який тривав півтора роки і викрав понад 15 тисяч жертв. Положення городян було тим часом жахливо; залишені напризволяще долі скривимось за місто воєводою Хованським, у якому наслідували і всі його підлеглі, астраханці мали єдину, підтримуючу в них бадьорість, людину в лип митрополита Саввалуя; за смертю священиків, що загинули від епідемії, Саввалі сам відпивав померлих, обходив заражені будинки, підбадьорював жителів, взагалі робив усе, що було в межах можливості. 85 літ пізніше морова виразка знову постіла Астрахань. У 1706 році в місто спалахнуло обурення стрільців за діяльної участі в цьому бунт архімандрита Вознесенського монастиря Рувима, незадоволеного тим, що риболовлі, належачи монастирю, були взяті в скарбницю за царським указом. Приводом до бунту була майстерно пущена в народ чутка, що цар наказав видати насильно заміж усіх астраханських дівчат за н-мців. Козаки і всяка голитьба, а з ними взагалі любителі чужої власності пристали до заколоту-
Успенський кафедральний собор.
кам, і бунт розрісся так швидко, що скоро не тільки кремль опинився в руках бунтівників, а й увесь край був обійняти заколотом. Начальствующие особи Ожали з міста і митрополит Самсон змушений був піти під захист калмицького хана від підступів архімандрита Рувима і його прибічників. Коли після упокорення бунту військами під начальством Шереметьєва виявилося, що не тільки Рувим, а й вся брати Вознесенського монастиря брала діяльний участь у змові, монастир був закритий, ченці переведені в Спаську обитель, а на Міст Вознесенського монастиря.