Частина 6

П'ятнадцятилітнім хлопчиком прийшов Стенька зверху по Волг, чи не від Ярославля, і виявив бажання вступити в зграю Урака, що мав свій притон на пагорб, що носить тепер його ім'я. „Бач ти!“ посміхнувся Урак,—"Мальченка, сосунок,——а теж розбійничати хоче! Ну, та гаразд-будеш ти кашеваром". Минуло кілька років і юний кашевар проявив таку спостережливість, таку гостру кмітливість і беззавітну хоробрість, що навіть сам Урак був часом не проти вислухати від нього совість і зауваження. Якось Урак захотів затримати судно, що йшло Волгом, а Стінька закричав йому: «Кинь — не варто: бідно!» Послухаючись, судно пропустив, але пригрозив Разіну. Йде інше судно, — Стінька знову теж. Урак знову послухався і пригрозив ще сильніше. Іде третє, Стінька знову теж. Тоді отаман, збентежений остаточно, вистрілив у нього впритул з пістолета. Не похитнувся Стенька, а вийнявши з грудей кулю, віддав її Ураку, промовивши: „На, стане в нагоді“. Уналь Урак від страху перед таким дивом, випустив з рук пістолі, а розбійники в жах розбіглися. Стенька підняв Ураков пістолет і, навіть не зарядивши його, застр'яв з нього Урака. З цього моменту і став Стенька Разін отаманом Уракової зграї. Урак був похований на своєму пагорбі; і зрадник говорить, що в течії 7 лт посл того лунав з могили його гучний крик - "привертай!" звернений до судів, що проходили по Волг.