Москву, а дім його пограбований. Посл
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
смерті Лжедимитрая донсве і терсве козаки напали на місто, жорстоко його пограбували і вимагали визнання царем козака Василя Єлагіна, який фігурував під ім'ям царевича Петра, сина Оеодора Гоанновича. У 1606 році Астрахань зазнала пограбування з боку тих же козаків, а в 1607 році астраханці, відмовившись визнати царем Василя Шуйського, самі пристали до бунтівників. У 1608 році поблизу Астрахані з'явився Заруцюй з Мариною Мнішек, зажадань від окольничого Головина покірності та почесного прему для Марини. Головін, людина хитра і енергійний, удавано погодився на пропозиції, але при першому появі в місто урочистого посольства Заруцького наказало умертвити всіх посланих, яких було близько 800 осіб. Сам Заруцій, тільки завдяки щасливому випадку не вирушав зі своїми посланими, уникав їхньої долі. Не маючи успіху у своєму запобіганні, Заруцький, проте, турбував Астрахань протягом майже чотирьох років. У 1660 році підступили до міста зі значними силами татари, весь час не втрачаючи надії знову опанувати Астраханню і вирішити цього разу захопити її. Мешканці замкнулися в кремл і вирішили ващілься до останньої можливості; розумні розпорядження стольника Прозоровського і різні заходи обережності, вжиті ним, зробили те, що перший же напад непрятеля був відбити з такою величезною для нього шкодою, що він пішов від міста.
У 1670 році Астрахань була взята Стенькою Разіним і цього разу пережила б'дитві, подібного якому не переживала ні до, ні після того. Який енергійний був Прозорий, як не старанно приготувався він до завзятої оборони, але врятувати міста йому не довелося, і в той час коли він поранений лежав у соборі на килим, а митрополит, що гірко плакав, переповідав його св. Таїн, по всьому місту йшли безчинства і розбещені різниці робили тавя злодійства, кам'я навіть в історії разинського бунту далеко не завжди мали місто. Астраханська чернь виявила у всій жахливій нагот свої кровожерливі, худобу інстинкти. По вулицях міста кров лилася струмками, одних р'зали, іншим рубали руки та ноги, третіх топили. Все, що належало до вищого класу, винищувалося в чистоту. Дворяни, чиновники, торговці, навіть прикажчики з іноземців, умертвлялися без жалю. Коли в собор, де лежав воєвода і куди зникли натовпи плачливих жінок і д'вуїтек, проникли бунтівники, почалися страшенні шаленства; пораненого воєводу скинули з дзвіниці, що сховалися до собору дворян і купців рубали перед самим собором мечами, а трупи їх кидали у велику яму. Нестримний грабіж їв по всьому місту і не тільки будинки і торговельні двори, але навіть церкви були пограбовані.
Перс!янка.