Щодо основи Царицина існує кілька легенд; одна з них говорити, що місто отримало свою назву від рЪки, що називалася Царицею, тому, що по березі її любила гуляти ханська дружина; за іншою легендою на березі цієї річки закінчила мученицькою смертю одна з дочок хана, що таємно прийняла православі; в пам'ять про неї річка була названа Царицею, а звідси назва міста. По суті ж Царицин, подібно до Саратова, цолучив своє названий від татарського слова Саричин, що позначає жовтий пісок. У ХГ ст вся місцевість того району, де розташований Царицин, становила влади Золотої Орди, головна ставка якої поміщалася в 50 верстах від Царицина, там, тепер знаходиться місто Царів Астраханської губернти, розташований на Ахтуб (головному протоку Волги).
У 1558 році, отже незабаром після покори Казані, була збудована, за повелінням Тоанна Грозного, на лівому березі Волги, п'ять верст нижче теперішнього Царицина, Царицинська фортеця; обране для неї мфето окавалось дуже незручно, будучи кожну повінь заливається водою; у зв'язку з цим, крьпостца була перенесена на правий берег, на те мото, де нині знаходиться Царицин. Служба цього сторожового пункту, що стояв на околицях тодішньої Росії, була вкрай важка, і полудише ногаї, і кочівники киргизи, і злодійські зграї козаків, що були сюди з Дону, і чистокровні волжі розбійники, — все це тінило Царицин по міру сил. Лише з водою якогось спокою на Волг і особливо з 1780 року, коли Царицин був зроблений пізнім містом заснованої тоді Саратовської губернії, починаючи помалу рости його; але й те зростання це в перші три чверті в'яка йшло досить повільно. Особливо заметним зробився він з п'ятдесятих років нинішнього столу, коли він був від 5 до 7 тисяч жителів. За наступна 40 років населення це збільшилося в 7 разів.