Ведення нижніх поверхів будівельник наслідував архітектуру сучасної Сумбекиної вежі, верхніми ж поверхами копіювали дзвіницю Івана Великого.
У Благовіщенському собор нині спочивають мощі архепископа Гурля, перенесені сюди зі Спасо-Преображенського монастиря в 1650 році, тобто через 50 надто лиш після їхнього відкриття. Різниця собору дуже багата: в ній зберігається ніться багато дорогоцінних і старовинних речей, що належали святителю.
На краю кремля, позаду площі, звертав на себе увагу красива будівля палацу, обсаджена деревами і з домовою церквою. У минулий час на цьому меот був палац казанських ханів; тепер житиме в ньому губернатор, церква ж перероблена з мечеті.
Предмет гідний цікавості тих, хто пржььжжа в Казань-вежа Сумбека, або правильнфе Суюнбекі; ця балиня є ніщо інше, як мінарет головної мечеті, що служила мьфетом поховання казанських ханів. При взятті Казані мечеть була зруйнована росіянами, вежа ж спливла і збереглася досі, як єдиний пам'ятник давньо-татарської Казані. Цілком можливо, що верхні поверхи вежі, пошкоджені при осаді міста росіянами, були згодом поправляються, чому на них і заступники сліди пізньої архітектури; але принаймні три нижні поверхи безсумнівно стародавньої будівлі.
Вся баашня відрізняється витонченим, оригінальним стилем і висотою досягає 85 сажнів. У царюванні Анни Тоанівни шпіль вежі був прикрашений тодержавним гербом, над яким на тонкому і довгому краю насадружин був яскраво-визолочену кулю. Куля ця послужила на довгий час предметом вельми оригінального вЪрованя казанських татар: вони стверджували, що всередині кулі зберігаються надзвичайно важливі для татар папери, в яких за царською печаткою позначені всі татарські права і прерогативи. Віроване це мало мете протягом трьох чвертей віку і нарешті в 1881 році кулю було зняти і урочисто в присутності татар огляд; звичайно, він виявився порожнім, і незлібне враження тим самим руйнувалося.
Нижні поверхи вежі викладені з дикого каменю і лише нещодавно облицьовані цеглою, верхні поверхи--цегляної кладки. Назву свою вежа отримала від останньої казанської цариці Суюнбеки, ім'я якої стало легендарним. Народна чутка представляє поетичний образ цієї цариці в, вигляд чарівної красуні, що перенесла в житті багато горя і страждань, і в укладення нещасливе, що мала бачити паденйе своєї батьківщини.