Частина 3

Не лише сама цариця, а й уся Казань проливала сльози. Не докоряючи нікому, Суюнбека скаржилася тільки на долю. Вельможі втішали її, кажучи, що Тоан милостивий, що йому служать мною мусульманські царі, що він знайде серед них гідного її чоловіка і дасть їй володіння... Все місто йшов за царицею до ріки Казанки, де стояла багато прикрашена тура; цариця повільно їхала до колісниць, за нею несли її сина-юного царя, а далі, сумно мовчачи, йшов народ. Слабка, болюча, Суюнбека ледве могла зійти на пристань і, входячи в туру, низько, низько вклонилася народу і весь величезний натовп з плачем пала ниць, посилаючи побажання щастя своєї цариць. Князь Оболенсий зустрів Суюнбеку на березі Волги, привітав її від імені государя і повіз на судах до Москви.