Справа сталася також: онук калмицького хана Аюкі прийняв святе хрещення під ім'ям князя Петра Тайпіна. Ображений родичами при розділі наслідування, Петро Тайшин в 1786 році прибув до Петербурга і почав там клопотатися про повернення віднятого у нього родичами улуса і до речі про те, щоб йому віддали всіх хрещених калмиків і дозволили в придатному для того побудувати їм місто. Прохання це надійшло на роземотрьше Рум'янцева, який негайно визнав з Петербурга, що найзручніше місце для приміщення калмиків у міському житті буде на рік Ік-приток Сакмари, трохи на схід від Оренбурга. Виконане цієї справи було покладено на сталскато радника Віріллова, теж нетербурзького чиновника. Після цього, перш ніж оселити калмиків на річок Ік, «убачив», що поселити їх треба не там, а по рік Току, про що й подав «000 мої». Колеша іноземних дл погодилася з думкою Кириллова і дозволила йому здійснити дворі калмиків по рік Току. Затзм дло перейшло з області канцелярських міркувань в область дійсності і новий начальник Оренбурзького краю Татищев знайшов зі свого боку, що оселяти калмиків потрібно не на рік Ік і не по рік Току, а прямо таки в степу, між Волгою, Черемшаном і Соком, причому місто на Соток, причому місто на Соток, причому місто на Волоці, Черемшаном і Соком, причому Воложкою, де доти тулилися злодіїв зграї. Якщо читач погляне на карту, то він переконається, наскільки величезні відстоявши між трьома пунктами, призначеними для водоймищ одних і тих же калмиків трьома різними адміністраторами і як велика різниця умов цих трьох мьєтностей.
Як би там не було, але побудова калмицького міста відбулася в 1738 на пам'яті, обраному для того Татищевим. Оскільки однією з цфлей його засновника було поширене християнство серед калмиків, то місту було дано ім'я „Ставрополь“, тобто „місто святого хреста“. Татищев пропонували навіть назвати його "Пізвище" - непогана назва для глухого містечка, в яке судилося звернутися Ставрополю.