Взагалі не можна не сказати, що Укецьке городище давно чекає ретельних розкопів і ізоляцій, здатних освіжити минулу його історпо, і яких воно за всіма припущеннями віолон гідне.
З поселень на шляху між Саратовим і Камингіним відзначимо наступну п'яну.
Соснівка-на правому березі Волги-НЪмецкая колонія; Ахматівка (також на правому березі Волги), в якій існує постійна переправа через р%; Рівне - німецька колонія на лівому березі Волги, чудова в якості хлібної пристані і має осінній ярмарок з досить неабияким оборотом; Золоте — село на правому березі Волги, яке славиться своїми вишневими та яблучними садами, з двома щорічними ярмарками: зимовим Микільським і літнім у Духів день; Банновка і ТПербаковка-обидва села на правому березі Волги. У семи верстах під Камишиним, на похилий на південний захід площині, різко бачаються три кам'яні гори, звані "вухами", чудові за своїм геологічним будовою з суцільної кам'яної маси і за своєю оргінальною формою.
Камиітін-повітове місто Саратовської губернії з 18 тисячами жителів, розташоване на правому березі Волги. Щодо якості, ґрунту Камиітінсяй
УБзд вважається одним з кращих в губернії і тільки південна частина ого, прилегла до Царицинського Узду, представляє випалений сонцем степ. Імупій зручну пристань Камиптін, як місто, нічим особливо не зам'ятий.
У стародавні часи, в епоху розвитку волжеких розбоїв, Камишин грав видну роль, так як річка Комиштинка представляла для безшабашної вольниці багато зручностей і служила ніби стовповою дорогою, якою легко було перебратися з Дону на Волгу. Нею ж мав намір скористатися і Петро Великий для з'єднання Волги з Доном шляхом прориті каналу оль верхів'їв Камиштинки до притоку Дону, Іловлі. Справа це не вдалося, як здається завдяки неймовірному казнокрадотву з боку осіб, яким було доручено виконане підприємство; принаймні відомо, що канал проритий не був, незважаючи на великі витрачені на нього суми, а начальник робіт позбавив себе життя в момент, коли знадобилося звітувати у своїй діяльності. Спосіб самогубства був обраний вкрай оригінальний, зовсім у дух розгонистої російської натури: прокрадений начальник з'їхав в екіпаж, запряжений трійкою шалених коней, узяв у руки воложи і, розігнавши всю трійку до вовжого берега, злетів з кручі в річку.
Питання про канал порушував також посол Петра I; Проводилися дослідження, складалися проекти, але все одно не йшло. Все закінчилося тим, що в 1870 році була побудована залізниця, яка з'єднала Дон з Волгою біля Царицина.