Невибагливе, невибагливе життя, не без, однак, певної поезії! Кочівники йдуть так, поки не досягнуть місця, де є вода у вигляді колодязя, перевіреного в минулих кочівниках, і де можна випасати худобу. Там влаштовують зупинку і тут же кипить робота; чоловіки чистять колодязі, впорядковують їх і роздають худобі пасовища; В одну сторону ведуть табуни коней, в іншу — стадо овець і баранів, у третю — худобу, якщо її достатньо. Водночас жінки займаються своєю роботою: ставлять намети, розкладають у них свій домашній реманент, доять кобил, овець і корів, готують їжу і т. д. Але, нарешті, трава навколо кемпінгу настільки стерта худобою, що її важко годувати; потім кочівники піднімаються з мет і прямують до іншого місця зупинки, вже позначеного минулим. Так все йде день за днем. Наприкінці серпня групи кочівників досягають кінця шляху, що простягався ється рік у рік щорічно і повертаються назад або по іншому напрямку, також заздалегідь вивченому і певному,-це вже дивлячись до міркувань, таємний зміст яких зрозумілий тільки кочівникам, що завжди вміють помітити вислизання від звичайного ока прикмети в степу, корми для худоби колишньому шляху, чи треба описати нову дугу перш, ніж досягнеш постійної своєї зимівлі. К кінцю осені в групи кочівників досягають своїх зимівель, усеявши на той час створити достатній запас сЪна, який і привозять із собою для прогодовування на протязі зими дрібної худоби.
У всіх цих мандрівних пересуваннях існує однак один характерний звичай, свято дотримується всіма кочівниками; звичай цей-ніколи непорушне право ізфотних групи на відомі мфота привалів. Ніколи не трапляється, щоб якась група кочівників зупинилася на привал, облюбованому вже іншою групою; кожен рід займе своє звичайне місце, і тому ві степові простори, незважаючи на постійні пересування кочівників, все ж вельми розважливо розподілені не тільки між улусами, але навіть і між пологами кожного улуса і між відділами кожного роду.
Осьле населене краю в Астраханській губернії зосереджується лише по беретах Волги, решта ж простір зайнято кочівниками, що постійно пересуваються; калмики займають степ праворуч, а каргизи по ліву сторону Волги.