Найбільш видатні отамани волжеких розбійників побували в Жегулях. Тут кожен бугор, кожна ущелина, кожна печера, пов'язані за спогадами з іменами таких героїв, як Стенька Разін, Оєдько Шелудяк, Заметаєв, Булавін та інші. Розгулював тут свого часу і підкорювач Сибіру Єрмак Тимооїєвич; побував і сподвижник його Іван Кільце; навіть понині існують два села, з яких одне називається Єрмакове, а друта Кольцовка.
Жегулі були по істин об'єднаною землею для розбійників: з одного боку ріка Уса служила прекрасним шляхом і засобом для перетягування човнів і раптового появлення там, де їх найменше чекали; з іншого боку вершини Яєгулів були прекрасними пунктами для огляду околиць на великій відстані. Завжди можна було влаштувати непомітний для очей сторожовий пост, з якого виднілися ідупія вдалині суду; варто було тільки спуститися з піднесеності, сховатися в густій порослі низини, відв'язати там свої човни і чекати на появу повільно повзучої барки, яку тягли бичовою змучені бурлаки. Роздаючи настільки відомий на Волг крик «саринь на кичку» і дія його мала в собі щось магічне; на березі миттєво лягали бурлаки на землю, а на судна, на носовій частині його, миттєво лягали на палубу судоробці. Серед мертвої тиші господар судна вручав гроші старшому робітникові для передачі розбійникам, а сам спускався до каюти і зі страху відбивав там земні поклони перед образом. Цілком спокійно, поза всякою думкою про будь-який опір, розбійники збиралися на палубу, отримували гроші від старшого робітника і брали взагалі те, що їм сподобалося; при цьому хазяїн обернувся як і раніше в каюті, а судноробочі нерухомо лежали на палуб: здавалося, що варто було комусь поворухнутися, щоб бути вбитим, і що опір спричиняв поголовне побиття всіх, пограбоване всього добра і потоплене судно.