Напрочуд енергійно і розумно почали свою діяльність брати гернгутери в новій калоші! Не минуло й двох років з часу поселення в Сарєїт, як у колон, немов за мановенпо чарівного жезла, з'явилися і готель, і магазин, і кондитерська, і тютюнова фабрика, і фарба, і бійня, і заводи свічковий і шкіряне, а в корпоратиях устро черевне, столярне, теслярське, ковальське, горшечне та пекарне. Незабаром виявилася потреба у збуті предметів й ремесл, що перевищували потребу самої Сарепти; брати цим не зніяковіли; вони заснували склади у головних містах Поволжя, і навіть у Москві Петербург. Прийнявшись з повною старанністю за хлібопалість, нові колоністи однак скоро переконали, що з нагоди посух хлібопалість в цій місцевості не дає особливих вигод; скотарство, завдяки конкуренції калмиків-кочівників, також виявилося невигідним; тому розважливі брати гернгутери налягли на садівництво та тютюновництво. І незабаром у Сарепт з'явилися кам'яні будиночки і вся колошя прикрасилася деревами різних порід і клумбами квітів, уявляючи собою як би чарівний оазис у голому степу. Єдиною завадою служили калмики-кочівники. У самій Сарепті, будучи туди одиночками, вони не наважувалися завдавати шкоди, але це не заважало їм не визнавати меж сарептських володінь, цькувати сарептські поля і луки своєю худобою, викрадати сарептську худобу і навіть красти сарептських дітей. Нелегко було мирним поселенцям боротися з таким станом справи і вкрай невигідно було для них сусідство диких кочівників, але їхня працелюбність і енергія, здавалося, все перемагали. Є щастя для них, на початку сімдесятих років і
- 180 минулого століття, калмики пішли до Уралу; перед своїм видаленням вони збиралися було знести Сарепту з лиця землі і, звичайно, виконали б це намєрене, якби не уряд, який прийняв проти того серйозні мери.