В якості крайнього пункту російських поселень на луговій сторін Волги, Самарська кріпака не мало терпіла від калмиків, башкир, ногаїв і в особливості від понизової вовжої вольниці. Від інородців-кочівників містечко відбивалося усні, але у важку пору розвитком поволжекого розбійництва, коли величезні зграї їх безшабашно розпоряджалися на узбережжях Волги, Самар доводилося круто. Так у 1671 році містом оволодів Стенька Разін,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
АНА >
ть То в
- 97 страти воєводу Алеїмова і утопівпій у Волзі віях дворян і початкових людей, що опинилися в готівці. Через деякий час наступник Стеньки Разіна, Еєдка Шелудяк, знову заволодів містом, в якому знову зроблена була жахлива різанина. На час Пугачова Самара, яка мала всього якоюсь сотнею солдаль і трьома оєїцерами, по суті також була позбавлена можливості захищатися, і тому нічого дивного, що через сто років після землі Стінькою Разіним, Самара здалася без бою Пугачову. У числі великих бЪдетий в історії існуючі міста можна віднести і величезний пожежа 1703 року, винищення Самару майже до тла.
Містом Самара названа була у 1658 році; при цьому самарсве дворяни, ратні люди і обивателі були наділені землею в кількості 120 тисяч десятин. У 1719 році Самара, яка вважалася до того містом Казанської губернії, була зарахована до Астраханської губернії, а в сімдесятих роках минулого століття, втративши по суті значення міста, вона була віднесена до Сизранського узду. У 1781 році Самара була перейменована в повітове місто з зарахованою до Симбірської губернії. У якості повітового міста залишалася вона до 1851 року, коли із заснуванням Самарської губерні вона стала губернським містом.