Праве крило виступало за установчі збори, тобто. е., воно було парламентським, як і меншовики. Її інтелектуальним лідером був Чернов. Було в них і інше спільне з меншовиками, хоча вони не були марксистами та ще не є. Вони виступали за коаліційний уряд з конституційними демократами (кадетами) і склали разом з кадетами Гучковим і Мілюковим і меншовиками коаліційний уряд Керенського. Сам Керенський належав до правого крила партії соціал-революціонерів. Згідно з програмою правих соціал-революціонерів, Національні (Установчі) Збори повинні були мати владу вирішувати як конституцію країни, так і соціалізацію і всі важливі питання. Це була і є програма буржуазної демократії.
Ліві соціал-революціонери
Інакше було ліве крило соціал-революціонерів. Ці революціонери були старими терористами проти царської системи. Вони й сьогодні є терористами, але відрізняються від більшовиків тим, що визнають лише особистий терор, але відкидають систематичний, організований терор. Вони виступають за вбивство деспота (царя), але проти використання заходів стримування через спеціальну інституцію, сформовану для цієї мети, як Охрана була за царя та Надзвичайна комісія (ЧК) за правління більшовиків.
Революційний процес прискорив розкол великої партії соціал-революціонерів. Навіть після революції, аж до листопада 1917 р., ліве крило, партійна опозиція, виступала проти коаліційного уряду; вона репрезентувала, головним чином, міжнародну точку зору, і, нарешті, в листопаді 1917 року вона заснувала себе Соціально-революційною партією лівих.
Ця нова партія була створена в основному з активного селянства, а її інтелігенція вождів прагнула вирвати маси селянства з-під впливу есерівської партії правих. Крім того, воно хотіло втягнути в революційний процес ті елементи, які були чужі марксизму і які в основному розвинулися в російській школі «народництва»: федералізм, етичний погляд і активізм. Аж до Брест-Литовського миру партія лівих соціал-революціонерів солідарно з більшовиками працювала в усіх Радах і в уряді. Із семи Наркоматів воно взяло на себе землеробство, яке має таке велике значення в Росії, щоб провести в життя закон про соціалізацію землі.