Партія, яка бажала отримати контроль над виробництвом через профспілки (і їй це вдалося), хотіла зробити виробництво якомога більшим і прибутковим. Але виробництво не зросло; навпаки, зі зменшенням пропозиції продовольства вона падала дедалі більше. Через хлібну монополію визначалася політика партії щодо селян. Відповідно до цього селяни повинні були здавати все зерно державі. Селяни не хотіли цього дп. Дійшло до суперечок. Держава почала реквізицію зерна. Але хлібозаготівлі за рахунок цього не збільшувалися, хліба трудящі не отримували. Це мало тенденцію до зниження їх продуктивності. Заводські комітети не виявилися достатньо енергійними, і держава вдалася до інших засобів. Воно вивело управління з рук комітетів і передало його в руки окремих осіб. Таким чином керівні ради до кінця виконали свою роль керівників виробництва і втратили право на самовизначення.
За часів царизму та капіталізму російські профспілки частково були організаціями, подібними до німецьких «вільних» профспілок, але значно радикальнішими. Їхня радикальна позиція виявилася вже з утисків з боку царизму. Вони були змушені бути не лише організаціями допомоги, але й бойовими організаціями. Наскільки вони служили цій меті, ми можемо найкраще довідатися з уже згаданої третьої конференції, яка відбулася під час бурі революції в листопаді 1917 р. Уже тоді керівні ради були визнані необхідними органами з функцією контролю над робітниками. Але в цей період профспілки все ще були організаціями класової боротьби. Пізніше вони перетворилися з організацій класової боротьби на продуктивні організації.
Зміна характеру спілок супроводжувалася і зміною форми організації. Поки раніше вони були організовані за ремісничими лініями, тепер вони стали промисловими організаціями. Безсумнівно, індустріальна форма організації є найкращою для профспілок, які повинні служити органами виробництва. Бо робітники, організовані за промисловими лініями, краще керують виробництвом, ніж ремісничі спілки. Це показали в Америці. Організація промислових робітників світу також побудована на цьому принципі, оскільки відповідно до своєї теорії вона має намір взяти на себе виробництво. I. W.W. є, без сумніву, попередниками цієї сучасної форми профспілкового руху. Але Комуністична партія Росії (більшовиків) сприяла прискоренню цього розвитку. Завдяки вищезгаданому процесу вона здобувала дедалі більше впливу на профспілки, так що їхні резолюції завжди проходили на пізніших конгресах. Через переважний вплив урядової партії увійони дедалі більше ставали інструментом держави; їх перетворили на державні органи.
Формальне рішення зробити їх державними органами було прийнято на другому з'їзді профспілок у січні 1919 року.