Форма націоналізації маєтків, звичайно, не є ідеалом соціалізму чи комунізму. Проте за обставин (війна, селянська віра у владу, деморалізація тощо) прогнати іншу форму було б важче. Згідно зі звітом вірменського секретаря організації сільськогосподарських робітників у Саратові, справа в цьому уряді полягала в тому, що сільськогосподарські робітники, вигнавши власників маєтків, не докладали зусиль для підтримки сільськогосподарського виробництва. Частину приладів вони продавали або брали з собою для власних потреб; «Крім того, вони виконували лише стільки роботи, скільки було необхідно для власного утримання, так що держава вважала себе змушеною взяти маєток під своє централістичне управління, оскільки воно хотіло отримати від цього уряду, який належить до найродючіших у Росії, зерно, яке воно потребувало для своєї армії та для міст. Завдяки цій домовленості сільськогосподарські робітники, безсумнівно, не кращі, ніж вони були раніше. Єдина різниця полягає в тому, що раніше вони були експлуатовані з боку власник маєтку, а тепер біля штату. Так вірменин закінчив свою розповідь. У зв'язку з цим можу зауважити, що ця людина не була партійною і, отже, не дивилася на речі через жодні партійні окуляри.
Усі сільськогосподарські робітники, які працюють у цих радянських маєтках, об’єднані в союз робітників сільського господарства. В уряді Саратова ця спілка налічує 7000 членів, серед них 70 комуністів, з них 50 державних службовців, залишаючи 20 комуністів серед справжніх робітників сільського господарства.
Через свою спілку сільськогосподарські робітники отримують своє знаряддя та інші предмети користування, надані державою, коли є що мати. Робітники в радянських маєтках стомлюють лише сільських робітників чи селян, промислово організованих. Всі інші селяни неорганізовані.
У всій Самарській губернії 120 рад. У середньому на кожному маєтку 100-300 робітників. Побував у садибі № 6. Там працює 100 робітників. З них 7 офісних людей. Садиба має площу 500 десятин, але обробляється лише 200 десятин (1 десятина — 2,7 десятин). Постійним працівникам платять 2000 рублів на місяць. З «бонусом» вони можуть вийти до 4000 рублів. Поденники отримують 100 крб. Робочий день 8 годин. Проте влітку вони працювали 2 години понаднормово, за що їм платили 3 години. Купівельна спроможність грошей у цьому районі становить: пара нових туфель 16 000 руб.; пара старих туфель 8000 рублів; чашка глиняна з блюдцем 750 руб.
Економічне становище селян