6. Передати розподіл продовольства та інших предметів першої необхідності безпосередньо в руки робітничих і селянських організацій і припинити збройні екскурсії в країну, бо через ці заходи селяни стають ворогами робітників, солідарність між робітниками і селянами слабшає, а революційний фронт грає на руку контрреволюціонерам.
Але жодної жорсткої програми анархо-синдикалісти не висунули. Щоб отримати чітке розуміння їхньої позиції, необхідно звернутися до резолюцій їхніх з'їздів та їхніх публікацій. З цієї причини я попросив одного з найвідоміших анархо-синдикалістів Москви А. Шапіро пояснити його позицію, і тут я наведу найважливіші моменти:
1. Основне правило: Поза пролетаріатом політика сучасного стану суспільства є антиреволюційною і контрреволюційною. Парламентаризм, отже, контрреволюційний, а поза пролетаріатом. Політика всередині пролетаріату найтіснішим чином пов'язана з економічним життям. Революційна економічна політика і політика революційного пролетару є рушійними силами соціальної революції.
2. Якщо революція має прийняти соціальний характер, вона повинна бути покладена на найширшу основу, тобто на знищення існуючого державного механізму, повалення капіталізму та всіх його ресурсів; буржуазія, лібералізм, фраза соціалізм, середній клас; організація нового суспільства має бути вироблена на основі економічної незалежності при запереченні та скасуванні системи заробітної плати.
3. Так звана диктатура пролетаріату не повинна бути нічим іншим, як знаряддям у руках революційного народу. Характерним для кожної диктатури є те, що вона приховує в собі тенденцію до автократії, оскільки вона є справжньою диктатурою. Отже, диктатури пролетаріату не може бути ніколи. Коли класова боротьба досягає такої стадії, що робітничий клас опиняється нагорі, а інші класи — внизу, інші класи завжди намагатимуться повернути свою власність. Отже, відповідальність нестиме невелика частина пролетаріату. Але цього не може зробити жодна партія, ні комуністична, ні анархістська. Партії мають знання, теоретичну базу, а також великі ідеали, але не мають духу переходу. Партія з необхідністю завжди повинна бути догматичною.
4. Соціальна революція – це економічна революція. Знищення капіталізму, контроль над усіма галузями промисловості та економічним життям через робітників. Ворожий клас мало дбає про форму держави, він дбає про капіталізм, економічну систему, фабрики і т. д. На цьому грунті найприроднішим і найкваліфікованішим носієм соціальної революції є революційні робітничі організації, профспілки. Без їхньої участі жодна соціальна революція не може бути успішною.