Те, що російські робітники не робили нічого іншого і не були в змозі зробити нічого іншого, прослідковується тим обставиною, що вони не мали організації для цієї мети. Їм бракувало профспілок, які як зародкові клітини нової соціалістичної економічної системи розвивають необхідні здібності та організовуються для виконання завдань, які дозволяють робітникам витіснити капіталістичну економічну систему соціалістичною системою.
Російські профспілки ведуть свій початок лише з 1905 року. Після перемоги реакції вони були знову розпущені і змушені були здебільшого вести підпільне існування. Після 1910 р. вони знову почали розвиватися, але в роки війни знову зазнали найзапеклішої боротьби з царським урядом і були придушені.
Після повалення царизму в березні 1917 року профспілки почали потужно просуватися вперед, так що, коли в липні відбулася конференція профспілок у Петрограді (третя конференція), уже 1 475 425 членів були представлені 220 делегатами. На цій конференції стало очевидним характер російських союзів. Було представлено дві різні тенденції; один лівий і один правий. Ліве крило зайняло позицію, що профспілки повинні відкинути будь-яку думку про класове примирення і про можливість співпраці з буржуазією. Але цьому лівому флангу не вистачило приблизно 15-20 голосів більшості, і його пропозиції не витримали. Але були прийняті резолюції, що закликали до більшого оподаткування класів власників, до введення максимальних цін на найважливіші продукти, до контролю за виробництвом, до безпосередньої участі в справах держави найважливіших галузей виробництва, до жорсткого банківського контролю, до примусового синдикування та трестифікації, до реорганізації органів державного контролю. У той же час було зроблено заяву, що процес контролю надто важкий для пролетаріату, щоб взяти його самостійно чи з перевагою.