З цієї статистики ми можемо зробити висновок, що більші заклади здебільшого націоналізовані, тоді як менші все ще перебувають у приватній власності. Ця статистика, однак, стосується лише промисловості чи виробництва, але нічого не говорить про бізнес-будинки. Вони були закриті майже без винятку. Сьогодні ще можна побачити закриті й опечатані магазини в Москві та Петрограді, у вітринах яких усе лежить, як і до конфіскації. Конфіскація була настільки погано організована, що досі невідомо, що саме було конфісковано. Часто предмети одягу оформляють як обладнання, а кухонне начиння – як меблі. Але найгірше те, що навіть у разі найнагальнішої потреби люди нічого не можуть отримати. Так один товариш по службі в Петрограді попросив мене привезти йому з Німеччини гумову соску для його маленької донечки.
терська пляшка молока. Він сказав: «Ця стаття є в наших конфіскованих магазинах, але дістати нічого неможливо. Меншовики також дорікають більшовикам, що вони взялися за так звану націоналізацію без ґрунтовної підготовки. Вони кажуть, що магазини були закриті раніше, ніж були створені інші органи, які могли б взятися за постачання народу. Вони самі, меншовики, зробили б це більш обдумано і повільніше. Вони не такі радикальні, але більш помірковані.