Частина 1

До третього виду опонентів більшовиків належать, нарешті, антиавторитарні соціалісти, анархісти та синдикалісти. У той час як двоє перших є противниками революції як такої, цей третій тип є цілком революційним. І вони не є противниками більшовизму в такому сенсі, як двоє перших. Це радше противники більшовицьких вчень, противники більшовицької авторитарної світової філософії; вони є ѣілосоѣськими опонентами. Вони борються з більшовиками на інтелектуальному полі. Тоді як соціалісти-реформатори виступають проти більшовиків, тому що вони зайшли занадто далеко, синдикалісти і анархісти займають негативну позицію щодо більшовиків, оскільки для них вони не зайшли далеко. Вони заперечують більшовикам, що їхні методи недостатньо радикально руйнують основи старого світового порядку держави і капіталізму, що вони зробили надто великі поступки духу влади, розсуду держави і системі найманого рабства, і що вони таким чином завадили революції в її подальшому розвитку. Вони дорікають більшовикам, що вони створили нову державу і тим самим завели революцію в неправильне русло. Вони показують більшовикам непослідовність їхньої позиції, коли вони, з одного боку, стверджують, що держава є інститутом гноблення і класового правління, і що вільне суспільство може існувати лише без держави, але, з іншого боку, зосереджують всю свою силу на тому, щоб зробити цю класову державу якомога могутнішою, такою грізною, якою вона була, і вдосконалити її через найсильніший вид централізму. Далі революційні синдикалісти й анархісти кажуть, що більшовики через створення цієї держави й цього централізму не наближаються до свободи, але віддаляються від неї. Як противники завоювання політичної влади, вони заперечують більшовикам, що, завоювавши політичну владу, вони стали владолюбними політиками і відсунули важливішу сторону соціалізму й комунізму на другий план. Коли вони одного разу ступили на шлях, що веде до політичної влади, вони були змушені це зробити. З цього випливає придушення інших соціалістичних партій і течій, придушення права вільної преси і зборів і т. д. Вони є також противниками більшовицьких методів завоювання політичної влади, централізму і державного соціалізму. Але навряд чи треба говорити, що вони, як і більшовики, є запеклими ворогами приватної власності, капіталізму, буржуазної демократії і всякого роду національних зборів.