в інший світ. До такого «совчоса» чи «спеца» селяни відчувають лише ненависть. У кожному уряді чи районі можна почути гнівні нападки на таке керівництво. Наслідком такої аграрної політики є загострення напружених відносин між селянами і радянською владою».
Зрозуміло, що коли «Правда» це пише, вона також має для цього підстави, оскільки звертає увагу уряду на ці умови. Уряд, звісно, не зацікавлений у посиленні таких умов, а, навпаки, у їх усуненні. Але з численних спроб випливає, що це дуже важко, і ми не повинні звинувачувати це у відсутності доброї волі з боку уряду чи урядів, бо керівникам радянської республіки не бракує доброї волі, але причиною цього є система націоналізації, система опосередкованих стосунків селян до землі і до господарювання в обробці землі.
Ідеал селян — почуватися вільним і працювати на вільній землі. Але це також ідеал усіх соціалістів. В описаних умовах російська революція ще не дійшла до здійснення цього ідеалу, як показують цитовані рядки з «Правди». Не дивно, що російські революціонери ставлять питання, чи не наблизилися б вони до цих ідеалів, якби була прийнята інша тактика. «Так» на це питання відповідають ліві есери, анархісти, анархо-синдикалісти, максималістів, а також частина українських комуністів. Перш за все вони проти реквізиційної політики уряду і, згідно з їхньою аграрною програмою, проти націоналізації землі, за більш общинну форму, за таку форму, яка дала б селянам більшу самостійність, за таку форму володіння і обробітку землі, яка давала б селянам управління через ради, обрані ними самими.
Проти цього большевики заявляють, що й вони за ці принципи, але що їх реалізація настільки важка — селяни нічого не дали арміям уряду і містам, — що виникла необхідність вдатися до суворих заходів. Декретна політика більшовиків, на їхню думку, правильна. Ленін у промові про «позицію більшовиків до середняка», виголошеній у Москві в березні 1919 р., говорить з цього питання:
«Наші постанови про сільськогосподарське господарство в основному правильні. Ми не маємо жодного приводу відкидати або оскаржувати будь-які з них. Але якщо ці постанови самі по собі правильні, то насильно нав’язувати їх селянам абсолютно неправда. Ні в одному указі про це не йдеться. Вони задумані як керівництво, як заклик до політичної діяльності».