Всього в Москві 1 300 000 жителів.
Хоча членство в профспілці є обов’язковим для всіх робітників Росії, у Москві робітників не більше, ніж тут згаданих. Отже, робітників лише 105 тис., а радянських службовців 233 тис. Але решта 312 тисяч паразитичних елементів також «працюють» разом із радянським чиновником, тобто займаються якоюсь контрабандою. Природно, що таким чином можна виконати не надто продуктивну роботу, і, звичайно, це відбивається на продовольчій та матеріально-технічній ситуації в країні.
Життя робітників у містах
Робітники не можуть прожити на ті продукти, які вони отримують. Тому вони змушені вдаватися до самодопомоги та займатися контрабандою. Це сказано не для того, щоб намалювати щось чорними фарбами, а лише для того, щоб проілюструвати ситуацію, яка виникла з комплексу різних обставин. У Петрограді вуличні залізниці обслуговують дуже мало руху, у Москві їх ще менше, а в кінці жовтня було припинено ціле вагонне сполучення. Тому працівникам доводиться часто ходити понад годину пішки до своєї роботи чи свого радянського офісу (якщо це радянський службовець). На обід вони залишаються на фабриці чи в бюро. Полуденок вони отримують на місці роботи, в радянських кабінетах або на більшості заводів. Він складається майже виключно з супу та «кащі». У Москві ця їжа скрізь дуже погана, але в деяких місцях у Харкові порівняно хороша. Для працівника їжу навіть кількісно треба вважати недостатньою. Крім того, вони отримують іншу їжу, так званий «пайок». Це теж незадовільно. Але восени, коли на коміку є яблука чи дрова, то кожен повинен принести їх додому на спині, на що може знадобитися година. Коли він приходить додому, він, звичайно, нічого не може зробити. І все одно йому бракує всіх зручностей у домі. Оскільки йому доводиться все робити самому, вся його діяльність витрачається на безліч дрібниць, так що він може зробити дуже мало продуктивної роботи.