Навіть якщо російські анархо-синдикалісти, анархісти та промисловці, як і всі інші революціонери, мають усі підстави працювати над профспілками, доки вся система не відповість на вимоги комунізму, ми не повинні ні на мить забувати про прогрес, який полягає в тому, що робітники дійшли до того, щоб організувати роботу через свої власні організації і, таким чином, усю промисловість. Прогрес полягає в перемозі ідеї, і навіть якщо ідеї ще не повністю реалізований, ми не маємо права, як друзі прогресу, відкидати перші недосконалі початку. У порівнянні з ідеєю царизму наступ робітничих організацій, профспілок, як продуктивних організацій, є досить великим кроком уперед, значення якого ми не можемо сьогодні достатньо оцінити. Визначення справжньої цінності цьому зарезервовано для майбутніх поколінь. Так само, як ми дивимося на Французьку революцію кінця XVIII століття як на гігантський крок вперед, незважаючи на деспотизм Наполеона, який не перевершив деспотизм Людовика XVI, бо плоди революції, скасування кріпосного права, не можна було скасувати, так ми вітаємо російську революцію, незважаючи на правління більшовиків. Бо, зрештою, більшовики не є для російської революції тим, чим був Наполеон для французької революції; але вони, якщо ми хочемо прийняти комприходу, російські якобінці, з сильною домішкою пролетарських елементів. Але дух прогресу живе в реалізації ідеї, що робітники можуть через свої власні організації самі створити суспільство, яке базується на праці. Як революціонери і борці за свободу, ми схвалюємо російську революцію, схвалюємо ідею про те, що профспілки повинні бути провідниками економічного життя, і будемо гарантувати, що ці ідеї будуть реалізовані з дедалі більшою досконалістю. Так здійсниться наш ідеал — суспільство, засноване на праці.
Націоналізація чи соціалізація?