Але якщо щодо зарубіжжя Центросоюз є офіційним органом влади, то всередині країни це не так. Офіційним державним органом є Наркомат продовольства. Але оскільки це виявилося неспроможним забезпечити населення, радянська влада використовує споживчі спілки.
Функції такої спілки споживачів відомі кожному організованому західноєвропейському робітникові. У Росії вони були схожі на те, що є в решті Європи. Дрібні споживчі спілки збирали гроші на закупівлю товарів. Коли вони не зібрали достатньо грошей, вони отримали необхідні кошти як позику від більшої спілки, що входила до Центросоюзу. Придбані товари вони ділили між своїми членами. У селянській кооперації виробництво переважно індивідуальне, як ми вже зазначали в розділі про землю. Селянська кооперація займається тільки споживанням, а не виробництвом. Селяни повинні здавати уряду все, що їм самим не потрібно. Державним органом для цієї мети є Наркомат харчових продуктів і споживчі спілки. Таким чином, якщо держава має два шляхи отримання благ, то селяни мають лише один, а саме через свої кооперативи.
Мета уряду в націоналізації спілок споживачів або кооперативів була подвійною: по-перше, він хотів ліквідувати профспілки як <{капіталістичні підприємства'^, які мали власні приватні банки. Це було зроблено шляхом конфіскації ^ більших продуктивних підприємств товариств; по-друге, хотілося б припинити приватну торгівлю. Забезпечення населення має здійснюватися виключно через органи держави. Найважливішим питанням для нас є: чи виявилася націоналізація успішною, чи збільшилася здатність кооперативів до обслуговування через націоналізацію, і чи можна рекомендувати імітацію цієї тактики?