Коли Махно прийшов із сибірської тюрми, він спочатку зупинився в Москві. Чутки про селянські розправи дійшли до Москви і він виїхав на Україну, на свою батьківщину Гуляй-Поле.
Подальший опис розвитку руху Махно походить не тільки від його найближчих друзів, його помічників і товаришів, а й від більшовиків, які раніше служили йому як солдати, але які пізніше вступили до Червоної Армії і боролися проти Махно.
Махно організував селян проти німців і проти Скоропадського-Варти. Було в Гулай-Полі, селі близько 30 тисяч мешканців, семеро чоловіків, які були добрими повстанцями. Серед них були Махно, Чубенко та Грибеленко. Вони мали кілька рушниць і взяли в полон першого дня 80 вояків Скоропадського. Крім того, вони взяли гвинтівки і зібрали гроші в бойовий фонд, а за перші 3000 карбованців купили кулемет. кілька бомб і один револьвер. Махно — чудовий, полум'яний оратор і розумів, як надихнути селян на боротьбу. Своїми успіхами він прославився серед селян і незабаром став відомим у всій державі, а згодом і на всій Україні. З усіх боків до нього збиралися селяни і хотіли служити під його прапором. Його влада міцніла з кожним днем, і наприкінці 1918 року він мав армію з 50 000, а за деякими даними, 70 000 чоловік.
До всіх інших генералів і авантюристів селяни ставилися скептично. Але не до Махно. Селяни любили Махно і добровільно віддавали за нього все, чого не могли отримати від них німці та Скоропадський, а також усі інші контрреволюційні генерали. Таким чином Махно зміг відправити до Москви 30 вагонів продовольства в грудні 1918 року. Московська більшовицька газета «Известия» тоді дуже схвально написала про Махно. Армія Махно в цей час утримувала фронт протяжністю понад 300 кілометрів (близько 186 миль).
Німці та австрійці, а також Скоропадський, були таким чином вигнані з України селянами, головним чином під керівництвом Махно. Отже, не Червона Армія, яка виникла лише пізніше, а самі селяни очищали Україну. Це дуже важливий історичний факт. Це показує нам, що добре організовані та великі сучасні армії були завойовані селянами та селянськими генералами, які не мали жодної військової підготовки. Тут ми бачимо повторення того, що ми бачили раніше в історії; французькі селяни після революції 1789 р. відкинули навалу пруссаків і австрійців. У Росії ми маємо ще більше випадків цього явища. Такий історичний досвід Французької, Мексиканської, Російської та Української революцій стискається в урок, який може бути нам дуже корисним у майбутньому.