Опозиція анархо-синдикалістів проявляється в кількох різних союзах. Серед них можна згадати: профспілки пекарень у Москві, а також кілька клубів анархо-синдикалістів, які функціонують як центри пропаганди в промислових організаціях робітників усіх професій. Це профспілкова опозиція, форма організації якої відповідає датській профспілковій опозиції. Позиція цієї профспілкової опозиції щодо центральних профспілок не така, як у меншовиків, а радикальна. Провідні ідеї цієї опозиції походять від анархо-синдикалістської концепції світу, яка проти марксистського більшовизму висуває теорію лібертарного соціалізму, а проти державного комунізму — теорію антидержавного комунізму. На цьому грунті вони борються з підпорядкуванням профспілок політичним партіям взагалі і державі зокрема. Вони вказують на втрату працівниками інтересу до своїх профспілок, що стало наслідком перетворення профспілок на державні органи. Ця зміна веде до руйнування вільного розвитку робітника і небезпечна для соціальної революції. Згідно з ними, робітники через перетворення профспілок на державні органи потрапили під контроль правлячої партії, тоді як сенс соціальної революції полягає в тому, що робітники повинні бути економічними господарями. Коротше кажучи, проти «державності» профспілок вони пропонують синдикалізацію держави, тобто. е., розчинення функцій держави у функціях економічних організацій. (Більшовики в принципі згодні з синдикалістами в цьому пункті, напр., Лозовський у своїй брошурі про російські профспілки. Але вони вважають, що це треба відкласти на пізніший час; тепер, під час диктатури, про це, на їхню думку, годі й думати.)
Але оскільки вони вважали, що зростання таких тенденцій послабить панування пролетарської партії, вони бачать у цьому небезпеку і борються з нею. Синдикалісти, отже, бачать небезпеку в
«державність» профспілок і комуністи-більшовики вбачають небезпеку в синдикалізуванні держави. Але більшовики визнають, що розвиток має йти в тому напрямку, в якому рухаються синдикали. Ці ідеї анархо-синдикалістів підтримують також так звані промисловці. Промисловці також заперечують проти верховенства держави над союзами і вимагають самовизначення, автономії та незалежності держави. У Петрограді ця тенденція була досить сильно представлена цього літа 1920 р., і головуючий Петроградської Ради Зінов'єв, відомий також як голова Виконкому III. International, тоді наполегливо боровся з цією тенденцією.