Але цим миром німцям і австрійцям розв’язали руки в Україні. Вони почали свою імперіалістичну політику. Особливо Німеччина, яка через економічну блокаду союзників була прискорена до «продовольчої кризи, тепер бачила в Україні свого рятівника у важку годину. Україна — це земля, що тече молоком і медом. Найбільші в Європі цукрові заводи та найбільші зернові поля знаходяться в Україні. Ці великі запаси німецький мілітаризм був змушений придбати для своїх армій, які тоді билися на полях битв у Західній Європі.
Генерал Ейхгорн був посланий в Україну, і його війська окупували країну на початку 1918 року. Але щоб приховати чуже панування від народу, вони поставили Скоропадського гетьманом країни. почав діяти німецький мілітаризм. Вони проголошували, що хочуть «врятувати край від більшовизму і занепаду». Вступом німецької та австрійської армій більшовики були витіснені з України.
Ейхгорн отримав наказ від вищого військового командування доставити до Німеччини зерно, цукор тощо. Селяни також віддали на початку добру справу за оплату, але коли вони потім не могли нічого купити за гроші, через брак промислових продуктів, оскільки німці мали важливіші справи з їхньою військовою промисловістю, ніж постачати Україну товарами, вони врешті не хотіли нічого постачати. Тоді німці почали політику реквізицій. Селяни все одно відмовилися. Їм погрожували силою, і врешті силу застосували.
Так почалися селянські повстання проти окупаційних військ. Хоча офіційно все це робилося під ім'ям Скоропадського, було зрозуміло, що ініціатори були німці. Влада Скоропадського в Україні трималася на німецьких багнетах і кулеметах. Пригнічували селян не українські солдати, а головним чином німецькі та австрійські солдати. Саме ці солдати виконали смертний вирок над тими селянами, які порушили проголошення воєнного стану. По всій Україні було оголошено військовий стан, розстріл і повішення — розпорядженням дня. Мандрівник, який сьогодні відвідує Україну, має нагоду побачити багато фотографій, де селяни сотнями висять на шибениці, в перед якими стоять австрійські офіцери або українські та російські священики. Влітку 1918 р. лють центральноєвропейських солдатів була на піку. Але роздратування та розпач селян також були на піку. За час правління Ейхгорна-Скоропадського було вбито близько 80 тис. робітників і селян.
Тепер повсюди почали повставати селяни проти своїх мучителів. Партія лівих соціал-революціонерів залишилася вірною своїм старим терористичним традиціям, і один з її членів убив генерала Ейхгорна.