Те, що економічне життя має велике значення для політичної форми, це можна легко визнати, навіть не будучи марксистом. Таким чином, оволодіння селянами землею є одночасно не в одному відношенні економічним і політичним актом. Нова форма політичного життя, Ради (ради), найтіснішим чином пов'язана з економічними перетвореннями. У багатьох місцях селяни ділили майно поміщика. Щоб справедливо розподілити це між собою, а також для того, щоб упорядкувати нові відносини з сусідніми селами, а також відносини з цілою країною, вони обирали ради. Тут уже маємо коріння радянської системи. Будівництво цієї радянської системи могло, природно, бути не таким, як серед селян, як у міського пролетаріату. Селяни не могли обирати свої ради фабрично. Вони обирали їх комунами чи округами. Обирали їх не за економічними одиницями, а за територіальними. Однак державні радянські комуни також обирають відповідно до їхніх сільськогосподарських занять.
Місцеві ради, менші районні ради та урядові селянські ради мали й мають переважно господарські функції, за винятком кількох освітньо-шкільних питань. Йдеться про регулювання руху, доріг, транспорту для сполучення з містами з метою торгівлі або, кажучи соціалістично, для обміну тощо. Економічне і політичне життя тут дуже тісно пов'язані. Але все це не має нічого спільного з партійною політикою. Хоча більшість селян не є партійною, вони все ж обирали свої ради відповідно до партії. Це, звичайно, робилося в інтересах партії, а не в інтересах зацікавленість селян; але це випливає з історичних причин. Проте селяни часто обирають позапартійні Ради.
Природно, що на початку революції всі партії пробували щастя серед селян. Бо той, хто в Росії має за собою селян, будує сильну владу. Таким чином більшовики здобули великі симпатії серед селян, коли Ленін уклав мир у Брест-Литовську. Пізніше вони знову втратили ці симпатії, посилаючи солдатів у села реквізувати зерно.