«Анархо-синдикалісти виступають за Ради, метою яких є знищення теперішньої централістської форми держави. Ми відкидаємо, навпаки, Ради народних комісарів, оскільки вони суперечать суті Рад і паралізують робітників у справжніх Радах робітників і селян.
«Ми за Ради активного населення, які обираються на таких умовах, щоб були безпосередньо представлені робітники заводів і селяни з села і щоб делегати не були партійними політиками, які призводять до того, що радянські збори перетворюються на розмовні вакханалиї.
«Ми за вільні ради, які приймають свої рішення тільки згідно з бажаннями виборців. Отже, з'їзд постановляє, щоб усі анархо-синдикалісти товаришів-працівників мусять брати участь у провінційних радах, в яких більшовицька партія ще не є правлячою владою і де ще можна вільно діяти».
Окрім цих анархо-синдикалістів, є також анархісти-універсалісти та пан-анархісти, які почали розвиватися першими після революції. Ці дві тенденції представляють брати Гордіни. Ці тенденції ще нові і незрілі, і було б занадто рано описувати ці ідеї в цьому зв'язку.
Анархісти "Набату".
Окрім уже згаданих, в Україні існує особливий анархічний рух, який виник після революції: Федерація Набат. «Набат» означає звук тривоги або сурми. На своїй останній конференції, яка відбулася в Харкові на початку вересня 1920 р., вони сформулювали свою позицію так:
1. Заява анархістів-дезертирів про те, що російська революція підтвердила слабкість анархістських теорій, абсолютно безпідставна. Навпаки, фундаментальні принципи анархічної доктрини залишаються непохитними і підтверджуються випробуванням, яке вони пройшли в російській революції. Досвід підтверджує, що ми рішуче виступаємо проти будь-якої форми влади та капіталізму.