З усього цього мусимо зробити висновок, що Ради і Радянська влада — це не одне й те саме, а дві різні речі, з яких перша — природний вираз революційного народу, а друга — твердо застиглі форми кліки, що прийшла до влади. Як революціонер, що любить свободу, можна цілком прийняти перше, але мусить дивитися на останнє дуже критично. Зважаючи на ту обставину, що більшовики й комуністи завжди звертають увагу на один бік радянської влади, синдикалістам властиво виступити з іншого боку, щоб усі робітники в передвісні години, які безпосередньо настають, могли винести з цього урок і очима Аргуса стерегти свою власну свободу й свої обрані Ради. Це означало б віддати козла в сад, якби робітники інших країн, прийнявши радянську систему, бачили шлях до реалізації своєї економічної середньополітичної свободи в політичному уряді. Зауважте, що ми тут говоримо лише про революційних і прогресивних робітників, а не про буржуазію. Фабрично-заводські ради для управління заводами; селянські та сільськогосподарські робітничі ради по управлінню сільським господарством; громадські ради для регулювання справ громади; нарешті, федерації окремих профспілок, а також промислових профспілок; а також федерації громадських рад або бюро праці. Це організації революції; але їм ніколи не можна дозволити злитися в державу, бо тільки через відсутність держави гарантується свобода, незважаючи на всі добрі чи злі запевнення більшовиків про необхідність державної або пролетарської диктатури.
Червона армія
Комуністична партія Росії мала потужну зброю для утримання влади в Червоній Армії. І продовжує бути таким до сьогоднішнього дня. Тут не можна заперечувати, що створення такої армії з уламків царських армій після всеруйнівної світової війни було значним досягненням. І чи зможе ця армія встояти проти армії прусського чи французького мілітаризму, це залишиться відкритим питанням.